Кшановський О. Ч. Перська мова у функціонально-типологічному висвітленні

Структура перської мови, починаючи з кінця I тис. до н.е., демонструє стійку тенденцію до зміни власного мовного типу. Уже в середньоперській мові на всіх її рівнях знаходимо елементи, притаманні мовам аглютинативної структури. У сучасній же перській мові існує більше двадцяти різнорівневих ознак, спряжених з аглютинативною технікою зв'язку морфем, таких, що "співпрацюють" на збереження детермінанти (стрижневої ознаки) аглютинативних мов - незмінної морфеми-слова. Процес набуття перською мовою цих ознак обов'язково повинен був супроводжуватися функціональними запозиченнями (такими, які на відміну від відомих всім формальних запозичень, не асимілюються до системи мови-реципієнта, а, навпаки, перебудовують елементи окремої підсистеми під модель мови-донора) на всіх мовних рівнях. Незважаючи на масовість у певні періоди часу семітських запозичень у перській мові на всіх мовних рівнях, вони жодним чином не вплинули на перебудову жодної підсистеми перської граматичної системи. Для доведення того, що процес впливу тюркських діалектів (зокрема, азербайджанської мови) на перську мову триває й досі, нами було проведено польові дослідження вживання перської лексики з просторово-кількісною семантикою, на предмет виявлення в мовленні азербайджаномовних і персомовних іранців провідної стратегії щодо іменування просторових вимірів об'єктів. Було з'ясовано, що в устах азербайджаномовного населення Ірану перська мова зазнає відчутної прихованої інтерференції. У подальшому така модель функціонування лексичної підсистеми з семантикою розміру може стати причиною мовної конвергенції.