Об'єкт дослідження - процес державного управління в Україні. Мета дослідження - обґрунтування теоретико-методологічних засад формування та розробка методичних і практичних рекомендацій щодо підвищення ефективності механізмів державного регулювання системи соціального захисту населення та заходів державної підтримки найменш захищених верств населення. Методи дослідження - діалектичний, абстрактно-логічний, аналізу і синтезу, монографічного вивчення окремих соціально-економічних ситуацій, статистичний і економіко-статистичний, економіко-математичний. Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що теоретичні положення, висновки й рекомендації можуть бути використані для розробки програм соціального захисту та зайнятості населення як на державному рівні, так і на рівні місцевих рад, застосовані в процесі розробки інформаційної політики і державно-управлінських рішень у галузі соціального захисту населення України, а також при виробленні практичних рекомендацій для органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше запропоновано концепцію державного регулювання системи соціального захисту населення, яка поєднує теоретико-методологічний, методико-управлінський і практичний рівні управління, що дає можливість забезпечувати надійний і своєчасний вплив держави (прямий і непрямий) на всі галузі соціальної сфери для вирішення проблем соціального захисту вразливих верств населення за допомогою нормативно-правових, організаційних, адміністративних, економічних, соціокультурних ресурсів; обґрунтовано виокремлення активного (соціально-трудова реабілітація осіб, які володіють потенціалом самодопомоги і самозайнятості) та пасивного (захист осіб, які не володіють потенціалом самодопомоги) блоків при реалізації концепції державного регулювання системи соціального захисту населення з визначенням відповідних матеріальних, трудових і фінансових ресурсів залежно від категорії соціального захисту. Удосконалено понятійний апарат науки державного управління, зокрема представлено авторське визначення поняття "соціальний захист" як багаторівневої, гнучкої системи законодавчо закріплених економічних, правових і соціальних гарантій, побудованих на нормативних актах; системи, що має на меті: для працездатного населення - створення умов для ефективної праці з реально функціонуючим принципом заробляння; для непрацездатних - підтримку їх добробуту на досягнутому рівні й поступове його підвищення; критерії оцінки ефективності державного регулювання системи соціального захисту населення, згідно з якими: 1) ефективність соціальної політики держави оцінюється за рівнем добробуту населення; 2) діяльність соціальних служб усіх рівнів оцінюється з точки зору доступності, широти охоплення населення, орієнтації на індивідуальні потреби громадян, достатності ресурсів для виконання професійно-кваліфікаційних функцій; 3) ефективність соціального захисту оцінюється з урахуванням місцевих умов; систему державного регулювання соціальної допомоги шляхом її систематизації, забезпечення компенсаторної, стимулюючої, реабілітаційної функцій, переорієнтації всіх виплат на рівень прожиткового мінімуму. упорядкування соціальних пільг і виплат, перенесення професійних пільг і виплат на страхові принципи; механізми державного регулювання та інформаційного забезпечення системи соціального захисту літніх людей як комплексу взаємозв'язаних заходів, що здійснюються місцевими органами управління, органами соціального захисту і службами соціальної допомоги, до якого входять: введення додаткових соціальних компенсаторів для малозабезпечених літніх людей, продовження трудового життя та соціально-трудова (професійна) реабілітація, правовий захист їх зайнятості, створення робочих місць соціальної зайнятості, організація епізодичної зайнятості тощо; механізми державного регулювання системи соціального захисту безробітних шляхом вдосконалення законодавства з питань праці і зайнятості; підвищення ефективності організаційних заходів зі здійснення соціального захисту, зокрема перетворення Фонду зайнятості у Фонд страхування від безробіття з залученням до управління ним і контролю за його діяльністю представників працедавців і працівників, створення на підприємствах фондів соціального захисту від безробіття; адресного підходу до вирішення проблем соціального захисту конкретних груп безробітних, виходячи з оцінки рівня їх соціальної захищеності.
