Шкіль С. О. Трансформації ідейно-політичної риторики Російської Православної Церкви на початку XXI століття

У досліджені здійснено філософсько-релігієзнавчий аналіз трансформацій ідейно-політичної інституціалізованої риторики сучасного російського православ'я, пропонованих у її межах оновлених наративів, ідеологічних міфологем та геополітичних стратегій. Доведено, що ідейно-політична риторика сучасного російського православ'я як єдиний дискурс сформована патріархом Кирилом під час його керівництва Відділом зовнішніх церковних відносин РПЦ та у перші роки правління (2009-2011) на хвилі переходу від консервативної до фундаменталістської ідеології. Сформована ідейно-політична риторика є, за своїм характером, постмодерним маніпулятивним симулякром, який абсолютизує Росію з усіма її культурно-цивілізаційними особливостями як мета-цінність. Засобом розвитку цього світу є риторична та ідеологічна мобілізація, спрямована на неоконсервативну революцію та встановлення "м'якої теократії". Виправданням для цього утопічного проекту стають потреби збереження Росії як центру "руського світу", стрижня православ'я та майбутнього центру всього християнського світу, у протистоянні Заходу з його моделями релігійного і світського життя. Для країн ближнього зарубіжжя ідейно-політична риторика сучасного російського православ'я нав'язує реваншистський проект "руського світу", який пропонується як актуалізація загального простору вживання російської мови і культури, панування російського типу православ'я, поширення російських традицій державності і суспільного життя. Обґрунтовано, що сьогодні втіленням абсолютного добра в риториці РПЦ стає російський народ як носій особливих моральних і культурних якостей, втіленням зла стають Захід та Україна. Кульмінацію боротьби добра і зла речники РПЦ вбачають у "геноциді" російського народу в сусідніх із Росією країнах. У ролі спасителя у риториці спікерів РПЦ виступає сам російський народ, перемога якого можлива тоді, коли Європа прийме ідеали російського "солідаризму" в якості єдиного можливого шляху розвитку в майбутньому. Таким чином, політизація релігійного дискурсу в РПЦ досягає свого завершення в етнофілетизмі та націоналістичній версії імперіалізму, оскільки у межах цього дискурсу релігійне повністю розчиняється у національному.