У дисертаційному дослідженні вперше в Україні здійснено всебічний аналіз феномену природної теології, засвідченої святоотцівською та схоластичною думкою як спробою побудови містично-досвідної теодицеї у її класичному вираженні. Не спираючись на уподобання конкретної філософської школи, автор проводить реконструкцію філософії Бога у своїй гармонійній цілості творячи синтез теодицейної науки у багатоголоссі філософсько-богословських шкіл західної і східної християнської традицій та арабо-юдейської теодицейної ментальности. Дається критичний аналіз множині тлумачень теорій Божого Провидіння, відношення Бога до світу і людини, доказів існування Божого буття.
Запропоновано двочастинний розподіл теодицеї: класична і некласична. У класичній запропоновано розширену тричастинну класифікацію доказів існування Божого буття: космологічна, онтологічна і трансцендентиська. Підвидами некласичної є: екзистенційна теодицея ХІХ-ХХ ст., теодицея Абсолюту, фізиків, деїзму, теїзму та постмодерна теодицея. З’ясовано головні вчення мислителів від античності до сучасності про Особового Бога, які включають розгляд філософсько-релігійного терміну «особа». Проведено аналіз християнсько-теїстичної категорії «Абсолютна Особа» в контексті християнської персонології з її релігійною концепцією «особа» людини. Застосовані методи герменевтики до трактатів Платона, Аристотеля, Плотина, св. Августина, Боеція, Ареопагітика, Рішара Сен-Вікторського, Раймунда Луллія, Аллана Лілльського, Аквіната, Дунса Скота, Спінози, Розміні та ін. Поглиблено розуміння зв’язку концепції трансцендентного з етичним виміром і інтерпретацією Біблії. У цьому зв’язку запропоновано й проілюстровано на прикладі святоотцівських текстів поняття трансцендентного; виділені основні складові семантичного простору та онто-етична складова і її роль в історії патристичної думки. Запропонована нова інтерпретація ейдосу трансцендентного, як зв’язкового між онтичним і етичним вимірами у семантиці Філона Олександрійського. Визначено його місце в патристичній та схоластичній думці. З’ясовано як поняття «Особа» у вченні Северина Боеція. що означає індивідуальну субстанцію розумної природи, становить джерело волі, є володаркою моральної цінності, здатна осягати істину. Особа від часів св. Августина показується у Божому бутті, маючи дотичність в бутті людини, незважаючи на те, що людське існування скінченне.
Розкрито категорії божественної ономатології, які належать Богові, об’єднані буттям Абсолютної особи, і виражені онтологічними та особовими іменами в ученні Ареопагітика. З’ясовано як концепція «Абсолютна особа» у вченні визначних учителів Церкви описує єдність Божих імен, не надаючи переваги жодному з них. Коли ж таке стається, то атрибутами вищості наділені Буття і Благо, що не суперечить таким особовим іменам як Любов і Святість. Позиція мислителів Сен-Вікторської школи, Раймунда Луллія є виразно агапічної концептуально-психологічної моделі особового сущого.
Виявлено, що концепція «Абсолютна особа» у вченні німецького класичного ідеалізму сповнена тяжінням або до позитивної або до негативної теологічної моделі, свідченням чого є релігійно-філософське вчення Ф. Шеллінга про Абсолют. З’ясовано переваги містично-досвідної філософії над раціональними аргументами доказів існування Божого буття апріорного характеру. Вперше у вітчизняній філософії розкрито теодицейні погляди бл. Антоніо Розміні-Сербаті, обґрунтовано теософську модель мислителя. Вперше здійснено поглиблений герменевтичний аналіз доказу існування Божого буття, запропонований Е. Штайн. Вперше співставлені теодицейні концепції мислителів томістичної школи. Виявлено онтотеологічний потенціал досліджень у релігійній філософії Й. Марешала, Е. Корета, В. Ґраната.
