Вперше здійснено цілісний аналіз особливостей політичної теології американського протестантського богослова Стенлі Гауерваса. Його богослов'я поєднує велику кількість тем та актуальних проблем серед яких: медицина, етика, неповносправність, політика, освіта, проблема миру. Всі проблеми Гауервас розглядає з позицій власної еклезіології, свого розуміння церкви як спільноти вірних з характером, чия праведність дозволяє сприйняти наративи Писання та діяти згідно з ними у всіх областях людського життя.
У роботі розкриті ключові теми С. Гауерваса, досліджено його головні ідейні траєкторії зокрема ті, що стосуються концепцій автентичності, видимості та публічності християнської спільноти у сучасних суспільствах. У дослідженні також розглянуто філософські та богословські джерела теології С. Гауерваса, висвітлено особливості його методології.
Серед важливих методологічних акцентів Гауерваса – наративний підхід, розуміння богословського пошуку не як “позиції”, але як траєкторії та шляху, бачення теології як спільної справи, богословування “з середини” спільноти, а також пошук холістичної богословської візії та подолання хибних дихотомій, успадкованих від філософії модерну, як то протиставлення віри і знання, теорії та практики.
Розкрито особливе значення необхідності повернення до політичної природи церкви, що стосується насамперед розуміння церкви як локусу політичного життя. Гауервас розуміє церкву як особливий «поліс», що є навіть ширшим за своїми функціями за християнське громадянське суспільство. Існування такого особливого «полісу» вже є початком для цілісної трансформації всього суспільства, починаючи з політики миробудування та завершуючи освітою. Кожен вимір еклезійного простору, чи то сакральний, койнонічний, економічний та політичний сприяють видимості церкви та її автентичній репрезентації у секулярному просторі.
У роботі досліджено також головні напрями критики Гауерваса-теолога, що, першочергово, стосуються обмежень та вад модерністського ліберального проєкту, а особливо загрози асиміляції церковної спільноти, її перетворення на громадянську релігію, а отже повного зникнення. Гауервасом переконливо доводиться недостатність ліберального модерного розуміння людини та суспільства, коли йдеться про формування характеру та чесноти без чого годі уявити розбудову простору свободи та досягнення миру та порозуміння.
У роботі висвітлено, що натомість, християнська спільнота демонструє відданість власному наративу, розбудовуючи чесноти та характер. Ключовою чеснотою церкви в умовах панівного ліберального дискурсу є здатність християн до миру, що своєю чергою і уможливлює відкриття гідності іншого, побудову конструктивного діалогу щодо спільного блага та автентичну реалізацію християнського наративу і переконань у сучасному суспільстві
