Дисертація присвячена дослідженню специфіки екзегези Ієроніма
Стридонського, з метою виявлення його ісагогічних, герменевтичних та
філологічних принципів та методів.
Об’єктом дослідження є екзегетичні праці блаженного Ієроніма, у яких він
розкриває значення уривків Священного Писання.
У дисертації здійснено аналіз конкретних екзегетичних праць, а також
листів, у яких Ієронім пояснює значення біблійних слів, виразів, пророцтв
розгортаючи всю багатовимірність власного герменевтичного підходу. Він
вважав, що поява біблійного тексту не відбувається виключно під впливом
Божественного натхнення та відстоював думку, яка радикально відрізняла його
позицію від поширеної практики в середовищі язичництва, згідно з якою автора
священного тексту сприймали лише як пасивний медіум божественної інформації.
У руслі ранньохристиянської патристичної традиції, блаженний наголошував на
повноцінній присутності природних властивостей та непошкодженості характеру
старозавітних письменників.
Володіння івритом відкрило для нього можливості порівняння єврейського
тексту Священного Писання з відомими на той час перекладами. В результаті
скрупульозних текстуальних досліджень Ієронім прийшов до висновку щодо
найпершої авторитетності єврейсього тексту. Цей підхід отримав назву теорії
«єврейської істини».
Виявлено особливості впливу основних напрямів ранньохристиянської
екзегези на блаженного Ієроніма в різні періоди його письменницької діяльності.
У ранніх працях Ієроніма відчутний вплив Оригена та переважає алегоричне
пояснення тексту. Проте в пізніший період творчості блаженний послуговувався й
історико-граматичним (буквальним) методом. Коментуючи Біблію, екзегет
застосовував усі доступні на той час для нього знання, беручи до уваги
історичний контекст, аналізуючи етимологію імен, географічних назв, пояснюючи
особливості єврейських літер. При цьому необхідно наголосити, що автор
Вульгати вважав найпершим критерієм тлумачення Священного Писання саме ж
Священне Писання, а також, відзначав надважливе значення духовного стану
того, хто приступає та виконує справу пояснення Слова Божого.
Розкрито роль філологічних розвідок в екзегетичних працях Ієроніма
Стридонського. В дослідженні та коментуванні конкретної книги Біблії
віфлеємський монах подає багатий ісагогічний матеріал: намагається з’ясувати її
авторство, час написання, історичні обставини виникнення. Стосовно порядку
книг біблійного канону автор надає перевагу юдаїстичній точці зору.
Вказано на важливість типологічного спрямування його екзегези.
Лейтмотивом у кожній із праць блаженного є вказівка на відношення між Старим
та Новим Завітом, які в своїй суті є одним цілісним Одкровенням. Найбільш
виразно це проявляється у коментарях на пророчі місця із книг старозавітних
пророків, оскільки саме у них найбільш конкретно виражений зв'язок між обома
Завітами. Тлумачення пророчих місць можна вважати квінтесенцією екзегези
блж. Ієроніма як прояву його переконань та полум’яної віри.
Удосконалено, на основі аналізу текстів Священного Писання блаженним
Ієронімом, можливості переосмислення та уточнення біблійних термінів, імен,
географічних назв, що розкриває перспективи іншого розуміння деяких текстів
Біблії, однак, не суперечить доктрині віри. Необхідно зауважити, що у нього не
було строгої системи та чіткої визначеності, один і той самий термін чи уривок
міг мати різне пояснення. Однак детальний розгляд змісту віршів, етимології слів,
їх співставлення з альтернативними перекладами внесли вагомий вклад до
спадщини древньої екзегези.
4
Набуло подальшого розвитку переконання Ієроніма, що володіння мовами
оригіналу, а також надбання сучасних для нього наук – історії, географії,
граматики – становить суттєвий допоміжний чинник у дослідженні текстів Біблії.
Констатовано беззаперечний вплив творчої спадщини Ієроніма
Стридонського на подальшу екзегетику, особливо на латинському Заході.
Висновки і теоретичні узагальнення, отримані в дисертаційному
дослідженні, уможливлюють розширення та альтернативні інтерпретації текстів
Біблії як для екзегетики так і для особистого використання.
