Дисертація присвячена вивченню принципів розвитку якості освіти в духовних закладах вищої освіти України. Духовна освіта набула масштабності та стала частиною вітчизняного освітнього простору, а протестанти займають у цій сфері велику частку, водночас з цим діяльність протестантських духовних закладі освіти в цілому має низький ступінь вивченості, що разом з іншими факторами, викладені у досліджені зумовлює актуальність дослідження.
За результатами здійсненого теоретичного аналізу доступних ресурсів встановлено, що після здобуття Україною незалежності вітчизняні християни протестантського спрямування доклали зусиль для розбудови мережі закладів вищої освіти. Як самі духовні ЗВО, так й освітяни стали повноправними учасниками освітнього простору України, зокрема це прослідковується в історичному огляді етапів розвитку освіти серед духовних ЗВО, заснованих протестантами.
Виокремлені принципи, які зумовили розвиток духовної освіти у протестантському середовищі. Проаналізований сучасний стан якості надання освітніх послуг у духовних закладах освіти (на прикладі діяльності ГО «ЄАТА»). На прикладі духовної освіти, доведено, що освіта може існувати без державного фінансування та при цьому задовільняти потреби зацікавлених сторін. Проведене студіювання досвіду низки духовних ЗВО, які підпорядковані ВСЦ ЄХБ. Проаналізовані наявні релігієзнавчі моделі, які визначають принципи взаємодії вітчизняних протестантських спільнот з українським суспільством, зокрема доведена нерелевантність статичних релігієзнавчих типологій, натомість запропоноване використання динамічних типологій та інструментів. Проведено структурно-понятійний аналіз стандартів забезпечення якості освітніх послуг; у результаті виявлено основні сучасні тенденції розуміння сутності й вивчення поняття освітньої послуги у системі забезпечення якості освіти в Україні в цілому, зокрема продовжено студіювання суперечностей у визначенні понять: «освіта», «якість освітніх послуг», «стейкхолдери», «студентоцентроване навчання» та ін. З огляду на особливість об’єкту дослідження, додатково проаналізована термінологія, яка вживається у науковій літературі щодо «духовної освіти», та виявлені ознаки маркування; виявлено і підтверджено неузгодженість між дослідниками-релігієзнавцями в оцінці феномену «антиінтелектуалізму» в середовищі протестантських громад; уперше розмежовані поняття конфесійні вимоги та конфесійні очікування у контексті освітніх процесів. Виявлено основні тенденції розвитку управління системою якості надання освітніх послуг у протестантських закладах освіти України. Відтак, констатовано широку автономію закладів духовної освіти, з одного боку, з іншого боку – різні вектори розвитку кожного окремого духовного ЗВО та відчутну потребу в побудові всеохопної стратегії розвитку та координації роботи. Водночас, виявлена недостатня сегментація ринку освітніх послуг, дублювання освітніх програм. Запропоновані перспективні напрями розвитку ГО «ЄАТА». Розроблені моделі управління системою якості надання освітніх послуг у протестантських закладах освіти України, а також – перехідні положення побудови всеохопної стратегії розвитку та координації роботи ВСЦ ЄХБ, які беруть до уваги теологічні особливості та церковний устрій. Вперше була проведена кореляція між церковним устроєм та механізмами імплементації управлінських рішень у сфері духовної освіти.
Оскільки дослідження заповнює пробіли, викликані низьким ступенем вивченості теми, проведене дослідження може слугувати методологічною основою для подальших богословських, освітніх та філософських досліджень, а також слугувати основою для дискусій у національному публічному просторі. Практичне значення одержаних результатів полягає у розроблених моделях розвитку ГО «ЄАТА», духовних ЗВО та бачення розвитку освіти, яке використовуватися керівництвом ВСЦ ЄХБ.
