У дисертаційній роботі наведено теоретичне узагальнення і пропонуються оригінальний підхід до нового вирішення науково-теоретичного завдання, що полягає в обґрунтуванні основних засад становлення і розвитку системи публічних комунікацій у практиці державного управління як чинника демократичного розвитку сучасної України. Встановлено, що в теоретичному плані сучасна демократична держава, у традиційно-класичному вимірі та розумінні, поступово втрачає властивості абсолютного суб’єкта прямого інформаційного впливу на динаміку формування основних засад державної політики у всіх сферах суспільного буття, а індивід та сучасні інститути громадянського суспільства, нівелюючи принципи етатизму, все більше позбуваються ознак абсолютного об’єкта інформаційного впливу, що є харак-терним для тоталітарних та авторитарних держав, і набувають рис активного суб’єкта впливу на діяльність держави як спільнототворчої інституції, що є притаманним засадам та принципам сучасного демократичного державотворення.
В результаті компаративного аналізу дискурсного поля дослідження виокремлено проблематику питання щодо реалізації права громадянина на інформацію та свободу комунікацій, з метою забезпечення його безпосередньої участі в управлінні державними справами як конституційно-правової основи демократичного суспільства.
Обґрунтовано розширене тлумачення наукового поняття "публічні комунікації", яке пропонується розглядати у категоріальному апараті як невід’ємну складову процесів сучасного демократичного державного управління щодо створення, забезпечення доступу, обміну, зберігання та поширення публічної інформації між суб’єктами владних повноважень (державою), громадянами, інститутами громадянського суспільства, засобами масової інформації, головною метою яких є забезпечення конституційного права кожного громадянина на участь у формуванні та реалізації державної політики у всіх сферах суспільного буття.
Доведено, що історичний процес європейського цивілізаційного розвитку є складною конфігурацією співіснуючих, або перманентно змінюючих одна одну у часі парадигм публічних комунікацій демократичної держави та цій основі визначено стратегічні пріоритети для України щодо формування державної політики у сфері публічних комунікацій. Визначено, що на сучасному етапі демократичного державотворення в Україні проблема впровадження системи публічних комунікацій до сьогодні залишається практично неврегульованою як на інституційному, так і на законодавчому рівні.
Обґрунтовано та охарактеризовано модель концептуальної матриці системи публічної комунікації сучасної демократичної держави.
