У дисертації здійснено комплексну міждисциплінарну концептуалізацію динаміки кореляції секулярного і постсекулярного в сучасній релігійності - засобами цілісності методологічного інструментарію як філософсько-релігієзнавчої, так і богословської науки через призму моделювання умов ефективної синергії філософських і богословських, світсько-гуманітарних і віроповчально-конфесійних інтенцій в ідейно-теоретичному та доктринально-праксеологічному контекстах релігійності. Дисертантка висновує про те, що постсекулярність - це стан світоглядно-ціннісного самовизначення в широкому значенні цього поняття (як на рівні свідомості, так і на рівні життєвої практики), коли майже однакових прав (і дійсних можливостей їхньої реалізації) набувають в соціумі та культурі і секулярний, і релігійний типи функціонування інституцій, облаштування особистого життя індивіда та спільноти індивідів. Постання такого сучасного стану релігійності в ідейному плані уможливилося тією логікою розгортання філософського і богословського дискурсів, котрі демонстрували налаштованість християнської системи світобачення на ідейну раціоналізацію релігійності, на синтез філософсько-світських та релігійно-церковних спонук до релігійної практики, а також розмиття меж між лише соціально зумовленим і сакрально-віроповчальним в обґрунтуванні поняття норми. Обґрунтовано внутрішньо-богословські типи секуляризації релігії і релігійності (раціоналізована релігійність, ірраціоналізована релігійність, реформована релігійність тощо) через демонстрацію шляхів раціоналізації віри у схоластичній традиції, філософії релігії і релігійній філософії Нового Часу і XIX-XX ст., творенні нових християнських течій та формуванні їхнього богослов'я - через вплив синергійної дії особистісних, культурно-історичних, соціальних чинників та певних внутрішньо-конфесійних мотивацій. Продемонстровано, що секулярність постає як продукт не тільки боротьби "проти впливу Церкви", а також "боротьби" за актуальність Церкви, внутрішньо релігійної ціннісної і соціальної конкуренції (Реформація) тощо. Постсекулярність, отже, у богословському дискурсі набуває ознак "іншої" секулярності, де актуалізується останній з відомих нині типів секуляризації релігійності - глобалізована релігійність. Встановлено, що в українському релігійному середовищі засобами діагностики соціальної та культурно-громадянської сфери можна простежити дієвість принципу ефективної синергії богословського і філософського, гуманітарно-світського і віроповчально-конфесійного чинників у постсекулярному облаштуванні життя та релігійної практики. Передусім це стосується сфери освіти, соціальної активності церков, персональної соціалізації вірян тощо.
