ВОВК В. А. Оптимізація заходів хірургічного лікування холангіту та його ускладнень

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора медичних наук за спеціальністю 14.01.03 «хірургія» (Медичні науки) – Харківська медична академія післядипломної освіти МОЗ України, Харків, 2019. Дисертаційна робота містить теоретичне обґрунтування і практичне розв’язання наукового завдання – покращення результатів хірургічного лікування при холангіті та його ускладненнях. Представлено результати дослідження 319 хворих з холангітами різноманітної етіології та їх ускладненнями. За результатами проведеної роботи визначено нові аспекти патогенезу розвитку ГХ, пов’язані зі змінами концентрації жовчних кислот у жовчі. Запальному процесу жовчних протоків сприяють великі концентрації цитотоксичних гідрофобних жовчних кислот у жовчі біліарного дерева, які мають ушкоджуючий ефект на епітелій жовчовивідних шляхів. У результаті ексудації протоковим епітелієм запальної рідини та зменшення виділення гепатоцитами жовчних кислот, їх концентрації в протоковому змісті різко знижуються. Внаслідок зменшення концентрації жовчних кислот антимікробні властивості жовчі зникають, та виникає інфікування жовчі в просвіті біліарних протоків. Інфікований запальний внутрішньопротоковий процес одразу набуває гнійного характеру на фоні збільшеного інтрапротокового тиску. Клінічно при цьому виникають прояви гострого холангіту. На підставі проведеного клініко-морфологічного і бактеріологічного дослідження доведено, що оптимальними строками для проведення операцій на жовчному міхурі і гепатодуоденальній зв’язці при етапному хірургічному лікуванні є період до 7 діб або після 18 доби після ендоскопічних транспапілярних втручань з усунення перешкоди відтоку жовчі. За результатами всебічного аналізу лікування хворих на холангіт розроблено способи застосування мініінвазивних хірургічних втручань при непрохідності дистального відділу загальної жовчної протоки, синдромі Міріззі, постінтервенційних ускладненнях з боку підшлункової залози, парапапілярних виразках та абсцесах печінки з використанням комбінованих ендоскопічних, рентгенінтервенційних та лапароскопічних підходів. В результаті впровадження розроблених методів хірургічного лікування хворих з порушенням прохідності жовчовивідних шляхів різноманітної етіології досягнуто зниження післяопераційних ускладнень з 23,4% до 9,2%. Застосування розроблених хірургічних підходів сприяло зниженню післяопераційної летальності у хворих на холангіт та ускладненнями холангіту з 12,0% до 5,9%. Ключові слова: холангіт, ускладнення, патогенез холангіту, мініінвазивні втручання, абсцес печінки.