Атаманчук В. П. Моделювання фікційної свідомості персонажа в українській драматургії 20–50-х років ХХ ст.

У дисертації уперше запропоновано нову концепцію системного осягнення теоретичних і практичних аспектів вивчення фікційної свідомості персонажа у вимірах драмознавства. У результаті аналізу наукових праць з української драматургії 20–50-х років ХХ ст. з’ясовано вихідні позиції для дослідження фікційної свідомості персонажа. Простежено динаміку використання та сутність поняття свідомості у наукових розвідках. Систематизовано наукові спостереження драмознавців над художніми феноменами умовності, підтекстовості, багатозначності, абстрактності, імітаційності, віртуальності, гіпертекстовості, симуляційності, які співвідносяться із окремими планами репрезентації свідомості. На цій основі, а також з урахуванням здобутків філософії свідомості та когнітивного літературознавства, вперше здійснено окреслення понять, необхідних для моделювання фікційної свідомості персонажа у драматургії: фікційна свідомість персонажа, внутрішня реальність героя, ментальна (внутрішня) проекція, ментальний образ, ментальна конструкція (модель), ментальний (внутрішній) простір. Базове поняття фікційної свідомості персонажа у драматургії окреслено як змодельовану автором художнього твору здатність героя до осягнення у різноманітних виявах. Обґрунтовано принципи моделювання фікційної свідомості персонажа на основі теоретичних положень: свідомість персонажа моделюється у відповідності до модифікованих до умов художньої реальності принципів репрезентації свідомості; фікційна свідомість персонажа розгортається у кордонах художніх конфігурацій, спроектованих автором; фікційна свідомість персонажа характеризується різними рівнями художньої віртуалізації в умовах реальності, породженої свідомістю автора.