У дисертації здійснено логіко-системний аналіз становлення і розвитку державно-громадської комунікації як об’єкту наукового дослідження в Україні. Визначено особливості використання методології дослідження державно-громадської комунікації та принципи становлення її структури. Обґрунтовано періоди до реалізації та моніторингу державно-громадської комунікації, кожний з яких характеризувався відповідними тенденціями та ознаками. Обґрунтовано історичні передумови становлення інституалізації державно-громадської комунікації. Досліджено низку факторів щодо якості інформаційно-комунікаційних зв’язків між окремими суб’єктами державного управління, що впливають на загальну систематичну структуру всієї організації державного управління.
На основі проведеного дослідження визначено перспективи розбудови ефективних політико-правових засобів державно-громадської комунікації в Україні, що передбачає основні напрями розвитку демократичного управління державою. Запропоновано відповідний підхід до розробки передумов формування саморегулівної системи засобів та каналів громадського впливу на публічну політику в Україні. Запропонований підхід повністю відповідає соціально-ринковій переорієнтації засобів та каналів громадського впливу на публічну політику в Україні у відповідності з напрямками розвитку українського суспільства та з формуванням демократичних стандартів функціонування органів державної влади.
Розкрито потенціал каналів інформаційно-комунікативного супроводу для сприяння громадськості та стан упровадження еле¬ментів електронного урядування. Визначено, що для подолання основних проблем електронного урядування мають відбуватися процеси в державі, що пов’язані зі здійсненням координації дій із задоволення потреб громадськості як основної мети маркетингового управління шляхом створення та підтримання балансу між ресурсами органів державної влади і забезпеченням потреб населення. У контексті використання інформаційно-комунікативних технологій у діяльності Президента України виділено взаємопов’язані комплекси завдань. Визначено, що, сьогодні, вкрай необхідною умовою для розвитку інформаційно-комунікативного супроводу діяльності Президента України є започаткування дискурсивних технологій взаємодії з громадськістю. Ідентифіковано рівень інформаційно-комунікативного забезпечення діяльності Верховної Ради та Уряду України у взаємодії з громадськістю. При з’ясуванні інформаційно-комунікативного забезпечення діяльності Верховної Ради та Уряду України у взаємодії з громадськістю за їхніми суб’єктно-об’єктними ознаками здійснено аналіз власне парламентського дискурсу тема, що, до останнього часу, залишалася малодослідженою.
Визначено специфічні особливості використання системи індивідуального маркетингу для вдосконалення кібербезпеки в інформаційно-комунікаційних системах, в автоматичному режимі, що дає, що визначається такими основними характеристиками маркетингового середовища, як макро-політичні, соціально-культурні, економічні, територіальні, екологічні фактори, а, також, фактори мікросередовища (клієнти, конкуренти, цільова аудиторія, постачальники, маркетингові дослідження) державно-громадської стратегії в реформуванні публічного управління в умовах українського сьогодення. Запропоновано використання системи індивідуального маркетингу для вдосконалення кібербезпеки в інформаційно-комунікаційних системах в автоматичному режимі, що дає можливість передавати дані від CRM-систем електронного документообігу і програм обліку інформації в смартфони громадян-користувачів державних послуг. У державному секторі систему побудови індивідуального маркетингу можна використовувати, починаючи з соціальних опитувань і виборчих програм (аж до голосування зі смартфона).
Розроблені, відповідно до чинного національного законодавства, практичні рекомендації щодо розробки та прийняття Концепції державно-громадської стратегії в реформуванні державного управління в Україні. Метою формування Концепції державно-громадської стратегії в реформуванні державного управління в Україні є забезпечення дієвої системи залучення громадян до розробки управлінських рішень, шляхом: виділення основних напрямів формування стратегії державно-громадської комунікації; визначення місії та цілей стратегії державно-громадської комунікації; розробки системи показників оцінки ефективності стратегії державно-громадської комунікації; координації дій з міжнародними комунікаційними організаціями, зміцнення міжнародного авторитету держави, як послідовного й активного діяча із забезпечення комунікаційного простору та ін.
