Коморовський Р. Р. Комплексний підхід до ведення пацієнтів з атеросклерозом коронарних і сонних артерій в умовах коморбідності

У дисертаційній роботі викладено нове вирішення актуальної науково-практичної проблеми внутрішньої медицини – удосконалення діагностики, покращення віддалених результатів лікування хворих із ішемічною хворобою серця (ІХС), гострим коронарним синдромом (ГКС), ішемічною кардіоміопатією шляхом визначення предикторів серцевих подій, обґрунтування стратегії лікування з урахуванням наявності або відсутності супутніх атеросклеротичних уражень сонних артерій та коморбідних станів загалом. Встановлено, що у популяції хворих з ІХС тяжкість і поширеність атеросклеротичних коронарних уражень корелює із поширеністю атеросклеротичних уражень у інших судинних басейнах. Встановлено, що супутнє атеросклеротичне ураження сонних артерій у пацієнтів із ГКС є незалежним предиктором серцевої смерті, госпіталізацій з приводу нестабільної стенокардії, а також комбінованої кінцевої точки («тяжких» подій: серцевої смерті разом з нефатальним інфарктом міокарда). Показано, що морфологічні характеристики каротидних і коронарних атеросклеротичних бляшок корелюють із віддаленими результатами лікування пацієнтів із ГКС. Зокрема, наявність ехогенних («твердих») каротидних атеросклеротичних бляшкок, діагностованих за допомогою ультразвукового дослідження, у поєднанні з коронарними атеросклеротичними бляшками зі складною морфологією, ідентифікованими під час коронароангіографії, асоціюються із гіршим виживанням, вільним від серцевих подій, у пацієнтів після ГКС протягом тривалого періоду спостереження. Виявлено, що достовірно гірші результати лікування хворих із перенесеним ГКС і коморбідністю виявляються після 20 місяця спостереження. Встановлено, що старший вік, більша кількість призначених препаратів, високий показник соціального здоров’я є незалежними предикторами кращої поведінкової прихильності пацієнтів до лікування. Встановлено, що у нереваскуляризованих пацієнтів із хронічною ішемічною дисфункцією лівого шлуночка не лише сама наявність перфузійно-метаболічної невідповідності, а й навіть, більшою мірою, її обсяг (>20 %) визначають смертність.