Дисертація спрямована на вивчення системи дисонансів особистості, які обумовлюють широкий спектр психологічної проблематики та спонукають суб’єкта до пошуку релевантної форми і змісту допомоги. Встановлено загальний механізм формування системного дисонансу особистості. Дисонанси особистості виявляються у незбалансованій психічній суперечності на емоційному, когнітивному і поведінковому рівнях саморегуляції. Обґрунтовано положення про те, що система дисонансів особистості лежить в основі всього спектру психічних розладів, зокрема невротичних. Складність вирішення психологічних проблем, пов’язаних з особистісним розвитком, криється у подвійній суперечності психічного розвитку людини на інтра- та інтерпсихічному рівнях.
Стабілізована особистісна проблема виявляється у загостреній емоційній амбівалентності, когнітивному абсурді та поведінковій деструктивності. Пояснено, що це є наслідком неспроможності суб’єкта вийти на інший етап психічного розвитку, нездатності здійснити типологічну інверсію особистості. Зроблено припущення, що в основі утворення особистісних дисонансів лежать труднощі інверсії психічного розвитку. Створено типологію особистостей, динаміка змін якої забезпечується пошуком балансу базової психічної суперечності.
Визначено чинники психофізіологічної інверсії особистості на рівні емоційних реакцій, які набувають бінарної форми та суперечливого змісту. Емоційна амбівалентність є результатом формування неадекватної нервово-психічної реакції індивіда, яка не набуває достатньої психічної інтеграції. Виявлено, що психофізіологічною основою закріплення дисонансу особистості стає інертна ультрапарадоксальна стадія парабіозу. Ця обставина зумовлює подвійну психофізіологічну інверсію. Вона призводить до структурування бінарної емоційної реакції й протиставлення її антагоністичних елементів. З психофізіологічної точки зору, особистісний дисонанс є неспроможністю суб’єкта остаточно загальмувати бінарну емоційну реакцію.
Показано структурно-функціональну особливість сигнально-знакової системи людини, синкретичний характер формування її сублогіки та специфіку когнітивної інверсії у ситуації незбалансованої психічної суперечності особистості. Отримано дані, що абсурдність є початковою формою когнітивної оцінки реальності, яка лише частково підлягає дезабсурдизації. Це обумовлює труднощі у дотриманні правил формальної логіки. Розроблено схему формування і нівелювання когнітивних суперечностей особистості. Дисонанс особистості на когнітивному рівні стає можливим тільки в ситуації неможливості інтегрувати абсурд. Це неминуче призводить до усвідомлення абсурду і необхідності його нівелювати (дезабсурдизувати).
Обґрунтовано доцільність погляду на дисонанс особистості як неадекватний варіант комунікативного процесу, що формує деструктивну лінію психічного розвитку. Виявлено закономірності інверсії комунікативного кола суб’єкта, які не сприяють вирішенню особистісної проблематики, а стабілізують дисонанс особистісного розвитку. Поглиблено уявлення про соціально-психологічні ролі оточення суб’єкта; встановлено оригінальний реєстр основних контрагентів, які сприяють розгортанню особистісного дисонансу. Показана психодинаміка особистісного розвитку внаслідок зміни комунікативних трикутників.
Запропоновано структурно-функціональну модель особистості, яка дозволяє аналізувати динаміку її системного дисонансу, показує сутність дезінтеграції особистості та умови формування її повторної патологічної інтеграції. Розроблено принципи субособистісного аналізу особистості та її патологізації. Схарактеризовано онтогенетичні аспекти розвитку субособистостей, проаналізовано генетичні чинники їхньої дихотомії, специфіку кореспонденції у конгруентному і патологічному станах, особливості психодинаміки на всіх етапах патологізації та конструктивної реінтеграції.
На прикладі персонажів класичної художньої літератури показано цілісний і системний аналіз дисонансів особистості, що виявляється у незбалансованій психічній суперечності на емоційному, когнітивному і поведінковому рівнях; розкрито структурну інверсію їхніх особистостей.
