Дисертацію присвячено дослідженню особливостей рецепції як
конституційно-правового феномену та процесу. Авторкою дисертаційної
роботи проаналізовано основні доктринальні підходи до розуміння
етимології та семантики терміну «рецепція», здійснено його відмежування
від суміжних і споріднених правових категорій, запропоновано визначення поняття «рецепція у конституційному праві (конституційно-правова
рецепція)» – це конституційно-правовий феномен і процес міждержавної
політико-правової взаємодії, що має кростемпоральний характер і полягає
в можливості чи необхідності сприйняття, впровадження та засвоєння
зарубіжного конституційно-правового матеріалу або міжнародно-правової
норми національною системою конституційного права з метою її модернізації
та розвитку.
Визначено поняття та структуру механізму рецепції в
конституційному праві, досліджено структуру механізму рецепції з
урахуванням специфіки конституційного права як фундаментальної
та пріоритетної галузі національного права. Проаналізовано її базові
елементи (об’єкти, суб’єкти, форми та методи) і блоки: доктринально-
правовий (теоретико-правовий), нормативно-правовий, культурно-
правовий (ідеологічний), інституційно-правовий, організаційно-
правовий, економіко-правовий.
Здійснено поглиблену класифікацію рецепції в конституційному праві
за такими критеріями: за кількістю суб’єктів; за ступенем вольового
впливу суб’єктів; за методами сприйняття та впровадження; за правовими
наслідками; за ступенем активності суб’єктів; за ступенем інтенсивності
конституційно-правової модернізації; за ступенем організованості процесу;
за формою сприйняття; за територією; за об’єктами конституційно-правової
рецепції.
Досліджено праксеологічні проблеми конституційно-правової рецепції
в процесі євроінтеграції та конституційно-правової модернізації, зокрема у
сфері прав людини, організації та здійснення публічної влади.
Проаналізовано особливості впливу рецепції на розвиток конституційного
права в умовах глобалізації та реалізації концепції транснаціонального
конституціоналізму. Підкреслюється необхідність модернізації
конституційного виміру функціонування сучасної демократичної держави
в контексті вирішення глобальних проблем людства через встановлення
транснаціонального (а в перспективі – глобального) конституційного
правопорядку.
Констатовано, що конституційно-правові інновації обумовлені
розвитком науки і техніки, зокрема генної інженерії та геномної медицини,
нанотехнологій, біомедичних технологій (кіборгізації, біопринтингу),
штучного інтелекту (у т.ч. робототехніки,) та ін. Під впливом цих факторів
з’являється оновлена система конституційних прав людини на сурогатне
материнство, штучне запліднення, гендерну ідентичність (зміну статі),
клонування, трансплантацію органів, інсоляцію та ін.
