Малівський А. М. АНТРОПОЛОГІЧНИЙ ВИМІР ФІЛОСОФСЬКИХ ПОШУКІВ РЕНЕ ДЕКАРТА

У дисертаційному дослідженні запропоновано цілісне бачення філософської спадщини Декарта, в основі якого лежить наскрізний антропологічний інтерес. Продемонстровано форми прояву інтересу до феномену людини на кожному з етапів його творчої еволюції. Аргументовано всезагальний характер антропологічного запиту епохи Нового часу в процесі звертання до вчень представників англійського емпіризму (Т. Гобс, Дж. Лок, Дж. Берклі, Д. Г’юм) та Б. Паскаля. Доведено опосередкований вплив наукової революції на спосіб тлумачення Декартом феномену людини. До чинників актуалізації антропології, насамперед, належать питання щодо спроможності людини виконувати роль вихідного пункту філософії й критерію істинності знань та питання про належні засади людської поведінки. Запропоновано власну періодизацію основних етапів творчості Декарта, як розробника антропології, де своєрідність першого етапу (1619–1638 рр.) пов’язана з пошуком форм увиразнення антропологічного інтересу, що супроводжується осмисленням методології природознавства та викладом власної позиції у знеособленій формі. Обґрунтовано, що на другому етапі творчості Декарта (1639–1650 рр.) домінує посилений інтерес до метафізичної природи людини й вивчення умов можливості її свободи. Виявлено, що «Ранні записи» Декарта є першою формою увиразнення антропологічного запиту епохи. Продемонстровано важливе значення антропологічного мотиву в роботі над «Правилами для керування розумом» та обґрунтовано пріоритетність для автора «Дискурсії» антропологічно-етичного мотиву. Аргументовано правомірність характеристики позиції мислителя на сторінках «Медитацій» як метафізичної антропології, що поглиблюється у його більш пізніх творах у вигляді окреслення способів опанування пасій в процесі розбудови досконалої етики.