Дисертація присвячена вирішенню актуальної задачі клінічної урології - покращенню якості діагностики та лікування хворих на ідіопатичний гіперактивний сечовий міхур шляхом оцінки ролі вегетативної регуляції функції нижніх сечових шляхів та патогенетичного обґрунтування сучасної концепції стратегії та тактики лікування.
Проведено масштабне соціологічне дослідження, спрямоване на виявлення поширеності гіперактивного сечового міхура (ГАСМ) серед населення Південного регіону України. Серед 1100 респондентів-чоловіків та 4582 респондентів-жінок симптоми гіперактивного сечового міхура відмічені у жінок (19,8%), у чоловіків (14,3%). Обтяжений клінічний перебіг у жінок спостерігалось у віці 60-69 років (32,4%), у чоловіків – 70 років і старше (38,9%). Доведена неоднозначність впливу основних факторів ризику виникнення ІГАСМ. Встановлені передбачувані чинники ризику з оцінкою співвідношення шансів появи ІГАСМ для чоловіків: зайва вага (OR-2,000), енурез в дитинстві (OR - 3,157), порушення функції системи травлення (OR - 3,365), хірургія малого тазу в анамнезі (OR - 2,527), систематичне вживання алкоголю (OR - 1,330); для жінок: вагінальні пологи (OR - 2,195), менопауза (OR - 3,320), сечова інфекція в анамнезі (OR - 4,008), емоційне перевантаження (OR - 6,843) і хірургія малого тазу в анамнезі (OR – 2,062). Вивченні варіабельність абсолютних концентрацій, пропорцій і кореляційних взаємодій ессенціальних мікроелементів. Відзначено дисбаланс йоду (у 100% обстежених), марганцю (у 100%), селену (у 90% хворих), міді (у 80%), цинку (у 60%), кальцію (у 40% хворих гіпо- і у 60% хворих - гіперелементоз). Встановлено, що ургентне сечовипускання при ІГАСМ спровоковано наступними уродинамічними порушеннями або їх сполученням: зниження максимальної цистометричної місткості – 171 (86,80%), зниження порогу чутливості (гіперсенсорність) - 139 (70,55%), гіперактивністю детрузора – 71 (36,04%). Вегетативна дистонія діагностована у 93,88% хворих на ІГАСМ. Вегетативна недостатність проявляється порушенням потовиділення (66,47%), терморегуляції (34,71%), схильністю до почервоніння обличчя (57,94%), дисфункцією кардіоваскулярної (47,98%) та респіраторної (50,85%) систем, а також у 69,92% наявністю психо-вегетативного синдрому та вегето-судинної кризи. Монотерапія конкурентним антагоністом М-холінорецепторів у хворих на ІГАСМ без детрузорної гіперактивності забезпечує скорочення частоти сечовипускань на 37,55%, частоти епізодів нетримання сечі на 52,14% та зменшення інтенсивності ургентності на 14,8%. Симптоми ургентного сечовипускання частково послаблюються у 22,58% хворих і зникають лише у 9,67%, що підтверджує доцільність розробки концепції до ефективної урологічної реабілітації. Комплексне лікування ІГАСМ забезпечується персоніфікованим підходом до вибору патогенетично спрямованих лікарських засобів, що впливають як на інтенсивність ургентного сечовипускання (мертазапін та габантін) з позитивною дією у 84,12% хворих, так й на больовий синдром (сертралін гідрохлорид та габантін) зі зниженням інтенсивності болю на 62,20%. Впроваджений спосіб лікування ІГАСМ конкурентним антагоністом м-холінорецепторів (толтеродина тартрат) в комплексі з циклічним структурним аналогом ГАМК (габапентин) знижує частоту полакіурії на 64,06%, ноктурію на 82,09%, епізоди ургентності на 81,06% і нетримання сечі на 80,05%, в результаті забезпечуючи хороший результат у 40,29% та задовільний у 35,82%. Метод біологічного зворотного зв’язку в поєднанні з ЕМГ – тригерною електростимуляцією м’язів тазового дна сприяє відновленню управління процесом мікції, дозволяє сформувати оптимально фізіологічний тип максимального м’язового скорочення і регуляції свідомого контролю за актом сечовипускання за рахунок: відновлення функції тазових сфінктерів на 50% у 69,23% хворих, збільшення об’єму наповнення СМ при фізіологічному позиві на сечовипускання на 43,18%, при вираженому позиві на – 48,03%, максимальної цистометричної ємкості на 31,68%. Розроблений спосіб корекції порушень уродинаміки пов'язаних з ІГАСМ, який передбачає курсове застосування комбінованої терапії антидеприсантів та антиконвульсантів із спостереженням продовж 6-12 місяців дозволяє досягти ремісії у 78,72% - 80,85% при ІГАСМ без детрузорної гіперактивності; у 67,44% - 69,76% при ІГАСМ з нетриманням сечі; у 56,52% - 59,45% при ІГАСМ з больовим синдромом, проти 26,31% - 31,57% в групі порівняння, а також знизити ймовірність прогресування атрофічних змін детрузора.
