У дисертації здійснено теоретичне й експериментальне дослідження життєстійкості осіб похилого віку.
Теоретико-методологічний аналіз і узагальнення наукових підходів до проблеми дослідження довів, що життєстійкість особистості – це єдність зовнішніх (життєві навантаження, стресові ситуації тощо) та внутрішніх (цілі, цінності, смисли, самоставлення тощо) чинників, що проявляється на емоційному, когнітивному та поведінковому рівнях й впливає на життєдіяльність особистості загалом.
Розроблено концепцію, яка передбачає дві вікові кризи. Перша є криза адаптації в похилому віці, що зумовлюється, передусім, соціокультурними чинниками. Друга криза – екзистенційна – обумовлена конфронтацією зі страхами смерті, небуття, безглуздя та самотності. Перша криза проявляється вкрай індивідуально. Її перебіг залежить від усього попереднього досвіду людини та низки соціальних чинників. Друга криза є детермінованою не соціальними, а суто екзистенціальними чинниками. А отже, її вирішення лежить у когнітивній площині. Запропонований когнітивний конструкт «персональна винятковість екзистенційного досвіду» уможливлює зняття екзистенційних страхів й відображає рівні життєстійкості осіб похилого віку.
Розроблено концептуальну психологічну модель життєстійкості осіб в похилому віці. Показано, що життєстійкість особистості в похилому віці є цілісним психологічним новоутворенням, яке характеризується сприйняттям особистістю-конкретної екзистенціальної ситуації, ставленням до свого життя загалом та спрямованістю на подальшу успішну життєдіяльність. Також були виявлені рівні життєстійкості, показано та доведено зв’язок між рівнем життєстійкості осіб похилого віку, когнітивним конструктом «персональна винятковість екзистенційного досвіду» та особистісними проявами (когнітивна, поведінкова, емоційна складові).
Запропоновано й упроваджено систему формувальних заходів щодо становлення та розвитку життєстійкості в осіб похилого віку, яка містить авторську розробку «Комплексна програма розвитку культури життя людей похилого віку», що реалізує ідеї ціннісного ставлення до життя, культуру розв’язання та виходу зі складних життєвих ситуацій, а також роботу в групах, з метою досягнення психокорекційного ефекту тощо.
