Дисертаційна робота присвячена проблемі становлення життєстійкості особистості, що характеризує ступінь сформованості здатності особистості витримувати ситуацію гострого або хронічного стресу, зберігати внутрішню збалансованість, не знижуючи при цьому успішності діяльності.
На основі інтеграції концепцій життєстійкості різних науковців розроблено теоретичну модель життєстійкості особистості, що розглядає структуру життєстійкості у більш широкому контексті, ніж запропоновано С. Мадді. Обґрунтовано, що складовими компонентами життєстійкості особистості є: контроль, залученість, виклик, цілі, цінності, смисли, самоставлення, автономія, потреба в самореалізації. Розроблена структура життєстійкості є системою стійких позитивних властивостей особистості, що розуміються нами як особистісний конструкт, який сприяє її успішному пристосуванню до змін навколишнього світу в своєму прагненні до досягнення психологічного благополуччя та самореалізації.
Визначено чинники, що послаблюють вплив стресових факторів на людину: особистісна автономія і незалежність, осмисленість життя; готовність до дії; особливості планування діяльності; самоефективність; смисложиттєві орієнтації. Розглянуто та проаналізовано особистісні параметри, які зумовлюють життєстійкість особистості – автономія, самоефективність, цілі, самоставлення, цінності та смисли.
Аналіз факторів життєстійкості показав, що життєстійкість особистості визначається осмисленістю життєвих цілей, наявністю прагнення до саморозуміння та саморегуляції, адекватною оцінкою власних особистісних ресурсів, позитивними взаєминами з іншими.
Встановлено, що психологічною основою життєстійкості особистості є осмисленість життєвих цілей; усвідомлення цілей свого майбутнього, враховуючи досвід минулого і теперішнього; готовність до нового досвіду та результатів діяльності, самостійність та впевненість у своїх діях; переживання відчуття реалізації власного потенціалу, висока оцінка своїх можливостей, прийняття себе з усіма перевагами і недоліками; формування довірливих взаємин з оточуючими та розуміння того, що людські стосунки формуються на спільних вчинках.
Встановлено, що найбільш значущою для передбачення показника життєстійкості на вибірці досліджуваних з високими показниками життєстійкості особистості є автономія, що має найбільший вплив на прогнозування показника життєстійкості.
Обґрунтовано кoмплeксну пpoгpaму психологічного сприяння розвитку життєстійкості особистості, що є розвиваючою психолого-терапевтичною програмою. Основною складовою програми є особистісно орієнтований тренінг, метою якого є знаходження шляхів активного вирішення проблем за рахунок розуміння та розвитку особистісних ресурсів.
Встановлено, що розроблена тренінгова програма психологічного сприяння розвитку життєстійкості особистості є валідною та ефективною за всіма рівнями, запропонованими Д. Кіркпатріком для оцінювання ефективності тренінгового навчання.
Кл
