Започатковано новий напрям лінгвістичних досліджень і тим самим нову галузь мовознавства – судову дискурсологію, де судовий дискурс розглядається як складна багатогранна система, що складається з низки субдискурсів, кожен з яких має свою специфіку. Виявлено ознаки еволюції когнітивно- комунікативних параметрів судового дискурсу США, запропоновано і апробовано методологію комплексного аналізу та обґрунтовано нові ознаки понятійного рівня.
Дослідження судового дискурсу проведено шляхом його когнітивно- комунікативної параметризації, що означає встановлення параметрів, детермінованих як екстралінгвальними факторами, так і власне дискурсом. З позиції синергетичного підходу дискурс постає об'єктом динамічної природи, складною відкритою системою, яка зазнає постійного розвитку, характеризується незавершеністю, подієвістю, зумовленими історичними, соціальними, культурними змінами, які трансформують комунікативну ситуацію. Дискурс і комунікація вперше обґрунтовано потрактовані як біфуркаційні, тобто як такі, що випробовують сильний вплив і напруження.
На основі принципу когнітивно-комунікативного моделювання розроблена
модель судового дискурсу, сутність якої полягає в характеризуванні контенту та організації його смислового простору; залучених мовних засобів; комунікативних режимів мовленнєвої поведінки агентів в умовах спрямованості мовленнєвої дії не стільки на інформування, скільки на здійснення впливу на реципієнтів.
Доведено, що фактично переважно дискурс сторони звинувачення в суді є персуазивним. Дискурс сторони захисту є переважно сугестивним. Встановлено, що сугестія є замаскованою та непомітною для реципієнтів. Суддівський дискурс є переважно коерсивним, оскільки він є особливою ритуалізованою формою влади.
Запропоновано класифікацію дискурсивних особистостей судового дискурсу. Елітарна дискурсивна особистість представлена домінантною, інфліктивною та провокативною дискурсивними особистостями. Егалітарна дискурсивна особистість представлена субмісивною дискурсивною особистістю, яка може бути аверсивною і неаверсивною.
Доведено, що cудовий дискурс є неоднорідним і представлений: а) дискурсом сторони звинувачення зі стратегією вердиктивності й тактикою персуазивності; б) адвокатським зі стратегією рефутативності й тактикою сугестивності; в) суддівським зі стратегією екзерситивності й тактикою коерсивності дискурсами.
Виокремлено стратагеми в кожному субдискурсі. Поняття стратагеми було вперше запроваджено для характеристики судового дискурсу.
Визначено поняття дискурсивного простору як інформаційного середовища, яке створюють дискурсивні особистості унаслідок своєї взаємодії, співіснування в цьому середовищі. Встановлено, що судовий дискурсивний простір з часом трансформується.
Дискурсивний простір сторони звинувачення організований через подання інформації певними блоками. Він визначений як інфліктивний наратив. Дискурсивний простір сторони захисту визначений як провокативний наратив. Встановлено, що провокативний наратив минулого перетинається з тезаурусом. Організація дискурсивного простору в комунікативному режимі ментативу не змінилася: він організований шляхом питально-відповідної форми.
Проведений аналіз дав змогу чітко розмежувати лінгвальний контекст дискурсу сторони звинувачення, дискурсу сторони захисту і суддівського дискурсу, схарактеризувати лінгвістичні засоби, притаманні виокремленим субдискурсам.
Семантичний простір дискурсу відображає за допомогою мовних засобів отриману агентами судового процесу когнітивну інформацію. Для реалізації певного комунікативного режиму потрібна не тільки в особливий спосіб організована форма (інфліктивний і провокативний наратив і ментатив), але й засоби її вираження: кратологеми, аксіологеми, емотиви, міфологеми, соціологеми, концептологеми.
