Досліджено правове забезпечення формування та функціонування екомережі України. Розкрито юридичну природу та ознаки національної екомережі. Проаналізовано конституційні засади, нормативні рівні, галузеві та інституційні принципи правового регулювання відносин у сфері формування, невиснажливого використання та збереження національної екологічної мережі. Досліджено
загальнотеоретичні аспекти визначення та структурної побудови екомережі України як об’єкта правового регулювання. Визначено системні зв’язки між структурними елементами національної екомережі. Екомережа розглядається як єдиний міжгалузевий та інтегрований об’єкт правового регулювання, що має динамічний, комплексний і системний характер. Програмні засади формування національної екомережі відображені у її цілях та завданнях, які визначені на основі міжнародно-правових стандартів охорони
навколишнього природного середовища та детерміновані потребами зупинення його деградації та пошуками ефективних механізмів для природного відновлення довкілля. Обґрунтовано, що основними загально-екологічними цілями національної екомережі є підтримка функціонування екосистем та сприяння сталому використанню природних ресурсів. Спеціальні екомережеві цілі передбачають подолання фрагментованості екосистем та забезпечення ренатуралізації ушкоджених ділянок. Доведено, що сучасне аксіологічне значення екологічної мережі збагачене здатністю бути дієвим інструментом у комплексі заходів протидії глобальному потеплінню. У цьому контексті актуальною метою національної екологічної мережі стає формування передумов для досягнення кліматичної нейтральності України. Зроблено висновок, що основними завданнями сучасної кліматологічної стратегії України, які можуть бути найбільш ефективно досягнуті екомережевими засобами, є збереження степових, лучних, лісових і водно-болотних екосистем як
ключових та сполучних територій національної екомережі, забезпечення їхньої буферизації від зовнішнього негативного антропогенного впливу, а також охорона пралісів та заліснення деградованих і малопродуктивних земель як форми ренатуралізації відновлюваних територій національної екомережі. Організаційно-правовий механізм формування, невиснажливого використання та збереження національної екомережі розглядається як комплекс засобів та інструментів: правотворчих – вироблення природоохоронних стратегій
та вдосконалення національного екомережевого законодавства; інституційних – створення та налагодження ефективної діяльності спеціально уповноважених державних органів у сфері формування й функціонування національної екомережі, забезпечення дієвого природоохоронного контролю в цій сфері; організаційних – розробка й затвердження схем побудови національної екомережі, ведення обліку та оновлення переліків об’єктів та територій національної екомережі, а також забезпечення їх інформаційної взаємодії з
природоресурсними кадастрами України; функціональних – визначення об’єктів та територій національної екомережі, розробка менеджмент-планів їхнього використання, виконання програм формування національної екомережі; інформаційних – здійснення фонового моніторингу довкілля, підвищення екологічної культури та поширення екологічної інформації про стан довкілля і способи збереження біологічного та ландшафтного різноманіття засобами екомережі. Обгрунтовано ефективність комплексної екомережевої форми природоохоронної діяльності як дієвого механізму збереження та відтворення складових елементів екомережі, що дозволяє невиснажливе використання природних ресурсів; забезпечує ренатуралізацію деградованих ділянок; гарантує покращення природно-ресурсного потенціалу; сприяє розвитку екосистемних послуг, зокрема екологічного туризму. Проведено детальну характеристику організаційно-правових засад та практичних аспектів формування та функціонування національної екомережі України. Визначено особливості правового режиму структурних елементів (ключових, сполучних, буферних та відновлюваних територій) національної
екомережі України. Визначено основні тенденції розвитку національного законодавства про екомережу, а також обґрунтовано пропозиції щодо формування концепції національної екомережі як стратегії екологічного управління.
