Людський капітал – це соціально-економічна категорія, що відображує поперше, самозростаючу вартість, притаманну людині від народження, що розвивається протягом життя в єдності взаємозав’язків структури, нагромаджується при використанні, зменшується при невикористанні; по-друге, визначений запас здоров’я, знань, навичок, здібностей, мотивацій, сформований інвестиціями в майбутнє
покоління, у нарощення запасу для цілеспрямованого розвитку підприємницького, інтелектуального, корпоративного, соціального потенціалу; особистості, цільових груп, домогосподарства, компанії, регіону, держави; по-третє, з специфікою видової структури за рівнем розвитку, за видами благ, за характером змін у часі, за рівнем формування (мікро, мезо, макро), в-четверте, це обмежений ресурс і форма капіталу, що здатна приносити дохід з синергетичним ефектом, сильним впливом на політичний, економічний і соціальний розвиток; в-п’яте, це водночас індивідуальне, колективне, суспільне благо, що визначає національне багатство країни; в-шосте, це величина сукупних ресурсів, призначених для його формування і розвитку, які визначають добробут за рахунок сумісної діяльності суб’єктів – домогосподарства, компанії, регіону, держави у визначений час. Досліджено генезис теорії людського капіталу, концептуальні підходи до його визначення, структури, сформульовано теоретико-методологічні засади управління. Проведено етапізацію концепцій людського капіталу та встановлено, що концептуальність та визначення кількісної оцінки людського капіталу вимагає поєднання економічних, соціальних засад, класичної, неокласичної теорій, маржиналізму, інституціоналізму, неоінституціоналізму, еволюційної економіки.
Розвиток людського капіталу максимізується в умовах держави суспільного добробуту, що підтверджено аналізом міжнародних індексів. Методологія управління, формування та розвитку людського капіталу, яка обгрунтована закономірностями загального розвитку, окупності системи та формах їх прояву, дозволила сформулювати поняття «формування», «розвиток» людського капіталу, сформувати моделі його державного регулювання і добробуту. Сформульовано класифікатор змін, що визначає тип змін на основі міжнародної оцінки відповідності країни світовому рівню розвитку та національній оцінці формування людського капіталу, що є основою для визначення сфер і спрямування заходів державного регулювання для підвищення рівня життя. Враховуючи, що діагностика стану людського капіталу та оцінка відповідності України світовому розвитку за формуванням людського капіталу визначено як недостатнє, дериваційне, державне регулювання його розвитком повинно орієнтуватися, в першу чергу, на інституційні зміни при розв’язанні економічних викликів, що виникли при неспівпаданні інтересів суб’єктів різних рівнів управління. Стратегія людського
капіталу обгрунтувала сфери, пропозиції, заходи, механізм пропозиції, заходи, регулювання добробуту. Прогнозування розвитку людського капіталу в Україні враховує оцінки розвитку КМУ, МВФ, Всесвітнього банку та засновано на реалізації пропозицій інституціонального соціально-економічного спрямування. Для удосконалення формування та розвитку людського капіталу, врегулювання економічних викликів запропоновано: в соціальній сфері змінити базовий вектор орієнтації з доходів на сукупні витрати для забезпечення умов відтворення людського капіталу і підвищити розмір прожиткового мінімуму до перевищення величини сукупних витрат; на цій основі встановити постійну соціальну підтримку для соціально незахищених верств населення; відповідно, змінити базу для нарахування субсидій з доходів - на сукупні витрати і встановити часову базу розрахунку субсидій при визначенні статусу субсидіанта на момент нарахування та порядку їх надання; забезпечити щоквартальне інфляційне корегування бази, меж соціальних стандартів; в житловій сфері перемістити витратний вектор на суспільні вимоги утримання і розвитку, а саме, на основі інституціалізації житлового комплексу, націоналізації приватизованих інфраструктурних об’єктів, що розташовані в ньому, і передання їх кондомініуму;
впровадження моделі зоналізації населених пунктів з встановленням історикокультурних зональних коефіцієнтів утримання житлового комплексу, історикокультурологічного місцевого податку на прибуток від нового будівництва, реконструкції на території громади та цільового фінансування пам’яток історії, культури; в інфраструктурній сфері обслуговування нат засадах державно-приваного
партнерства – інституціалізація й розвиток придорожньої інфраструктури та в освітній сфері – запровадження системи «Навчання–праця–гідне життя» на засадах фіскальнопільгового фінансування, а в соціально-екологічній - формування витрат на охорону довкілля, екологічних інновацій як складової соціальних витрат компаній, регіону, держави. Запропоновано створити Національний фонд сприяння розвитку людського капіталу для поєднання інтересів, спроможності та перспектив контрагентів цільового фінансування розвитку людського капіталу.
