Структурно-функціональна сталість самооновлюючих клітинних популяцій, як правило, контролюється механізмами гомеостазу,
спрямованими на заміщення клітин, які загинули природно або під впливом зовнішніх стресорів. Відомо, що деякі фізичні та хімічні чинники в тій чи іншій дозі зумовлюють пошкодження генетичного апарату клітин, активуючи механізми його репарації. Незавершена та/або неправильна репарація генетичного апарату призводить до двох основних наслідків: загибелі клітин або онкогенної трансформації. Загибель клітин може бути сприятливою лише в тому випадку, якщо вони активно замінюються тими клітинами, які адаптувалися та успішно відновилися після дії генотоксичного чинника. Не виключено, що такі процеси реалізуються через поліплоїдизацію із залученням властивого стовбуровим клітинам механізму самооновлення, як, наприклад, при посттравматичної регенерації паренхіми печінки. За результатами досліджень in vitro подібний сценарій відповіді на генотоксичний стрес раніше був задокументований для деяких типів пухлинних клітин. Вперше доведено, що виключно за умов встановлення безпосереднього міжклітинного контакту можливе формування ПВС, причому ні щілинні з’єднання, ні довгоживучі чинники, які можуть надходити у міжклітинне середовище від опромінених клітин, не відіграють основну роль в цьому процесі. Також встановлено, що ПВС реалізуються як у клітинах в результаті
гострого зовнішнього опромінення γ-квантами, так і у клітинах в результаті пролонгованого внутрішнього опромінення β-частинками 3
Н, причому ці відповіді посилюються при зростанні співвідношення кількості опромінених клітин до неопромінених, незважаючи на вид застосованої радіації. За характером змін у білковому профілі клітин-свідків доведено факт залучення в них процесів клітинного захисту, проліферації та метаболізму. На експериментах з безпосередньо опроміненими стовбурово-подібними клітинами, такими як WB-F344, вперше показано, що основою їхньої радіорезистентності може служити адаптивна відповідь, яка здійснюється шляхом поліплоїдизації з супутньою експресією стовбурових факторів OCT4 і NANOG, відповідальних за самооновлення клітинних популяцій. Встановлено, що після X-опромінення у межах доз 1,0−10,0 Гр навіть великі поліплоїдні клітини з плоїдністю 8С і вище мають проліферативний потенціал (визначений за маркером Ki-67) та здатні ділитися звичайним мітозом. З’ясовано, що подібно клітинам WB-F344, пухлинні клітини деяких
випадків РМЗ, особливо пара-триплоїдних і тричі-негативних, відповідають на генотоксичний стрес поліплоїдизацією та самооновленням, хоча замість ІР застосовували НХТ доксорубіцином з паклітакселом. До того ж, переважна кількість поліплоїдних клітин, які є також позитивними на маркер інвазивності CD44, здатні деполіплоїдизуватися, утворюючи дочірні клітини з тим же фенотипом. Запропонована за допомогою ДНК-цитометрії детекція та кількісна оцінка поліплоїдних клітин у пухлині до і після застосування протипухлинної терапії суттєво розширює уявлення щодо перебігу хвороби та терапевтичного ефекту.
