Дисертація присвячена формуванню теоретико–методологічних засад та розроблення прикладного інструментарію стратегічного управляння розвитком агропродовольчої сфери економіки з урахуванням впливу системоутворюючих інноваційно–інвестиційних детермінант у контексті національної агропродовольчої політики.
Сформульовані концептуальні положення сценарного підходу до формування моделі інноваційно–інвестиційного розвитку агропродовольчої сфери, визначені і деталізовані можливі сценарії розвитку (інерційний та інноваційний) і сформовано логічну схему вибору моделі інноваційно–інвестиційного розвитку агропродовольчої сфери (відтворювальна, адаптивна, інноваційна). Обґрунтовано концептуальну модель організаційної взаємодії господарюючих суб’єктів та державних інституцій з метою забезпечення інноваційно–інвестиційного розвитку агропродовольчої сфери та сільських територій, центральною ланкою якої є мережевий координаційний центр.
Розроблено механізми адаптації малих форм господарювання агропродовольчої сфери до інноваційно–інвестиційного розвитку, які дають можливість подолати їх слабкі сторони та недоліки, перетворити їх у переваги шляхом формування інноваційних інтегрованих об'єднань комбінованого типу (вертикально–горизонтальних) за одночасної підтримки з боку держави, як каталізатора прогресивних зрушень.
Удосконалено методологічні принципи формування системи показників інноваційного потенціалу із урахуванням специфіки агропродовольчої сфери. Розроблено методичний підхід до управлення інноваційно–інвестиційним потенціалом агропродовольчої сфери, що включає стратегічну (що базується на оцінювання інтегрального показника) і тактичну (базується на визначенні пріоритетних параметрів) складові.
Запропоновано методику розрахунку інтегрального показника інноваційного потенціалу суб’єктів агропродовольчої сфери, на основі системи часткових індикаторів із використанням ентропійного методу, що дозволяє обґрунтовувати стратегічні та тактичні управлінські рішення у сфері інноваційного розвитку.
Удосконалено методичні засади оцінки економічної ефективності інноваційних агропродовольчих кластерів в умовах невизначеності і ризику, які доповнено граничними обмеженнями оціночних індикаторів, що враховують особливості їх діяльності.
Уточнено поняття агропродовольчої інноваційної системи, як сукупності бізнес–суб’єктів, формальних й неформальних інститутів, взаємодія яких спрямована на забезпечення ефективності інноваційного процесу; виявлено недоліки існуючої моделі формування інноваційних систем «згори–вниз».
Визначено зміст поняття «інноваційний потенціал агропродовольчої сфери», що виражає приховану здатність, сформовану на стику науково–технічного прогресу та соціального розвитку, втілену у оптимальному поєднанні внутрішніх й зовнішніх чинників та ресурсів інноваційного розвитку та спроможності до реалізації інновацій.
Розроблено інтеграційний механізм формування системи інноваційно–інвестиційного розвитку агропродовольчої сфери на засадах формування мережі інноваційних агропродовольчих кластерів, постійного планомірного нарощування їх стратегічного інноваційного потенціалу, оптимізації використання всіх видів ресурсів, що дає можливість забезпечити баланс галузевого розвитку, усунути диспропорції у економічній системі агропродовольчої сфери.
Запропоновано механізми реалізації потенціалу органічного сільгоспвиробництва на базі малого агробізнесу, зокрема: визначено провідні сектори, які доцільно перевести на органічний шлях; розроблено механізм розвитку органічного молочного тваринництва на основі здійснення модернізації виробництва шляхом створення спеціалізованих молочних ферм та переробних комплексів, на засадах комплексного запровадження інноваційних технології та досягнень селекції.
Обґрунтовано комплекс заходів державної підтримки інноваційно–інвестиційного розвитку агропродовольчої сфери.
