Дисертація присвячена розробленню системної концепції середовища державної політики, обґрунтуванню механізму впливу складників середовища на вироблення державної політики та перспективних підходів і напрямів врахування цього впливу в практиці державного управління в Україні.
Виокремлено історичні етапи розвитку концептуальних уявлень про середовище як детермінанту людської життєдіяльності, що знайшли відображення у концепціях географічного детермінізму (XVIII – перша пол. ХІХ ст.), просторового середовища (друга пол. ХІХ ст.), природного та історичного ареалу (20-30-ті рр. ХХ ст.), антропо¬космізму (кін. ХІХ – 30-40-і рр. ХХ ст.), міського середовища (20-40-і рр. ХХ ст.), дифузіоністській (20-40-і рр. ХХ ст.), цивілізаційній (40-60-ті рр. ХХ ст.), середовищного реалізму (70-ті рр. ХХ ст.), інструмен¬талізму (80-ті рр. ХХ ст), інвайронмен¬талізму (70-80-ті рр. ХХ ст.).
Узагальнено теоретичні уявлення про середовище у різних сферах сучасного наукового знання, згідно з якими воно розуміється як: усе оточення об’єкта дослідження (філософія); фізичний простір (фізика); сукупність природних умов (географія); сукупність суспільних умов, впливів, людського оточення та міжособистісних взаємодій (соціологія); матеріальні та духовні умови життєдіяльності людини (теорія комунікацій); предметно-просторове оточення, що є визначальним чинником людської поведінки (психологія); штучно спроектоване предметно-просторове життєве оточення (архітектура, дизайн); сукупність умов формування та розвитку особистості (педагогіка); віртуально-інформаційна реальність (комп’ютерні науки); простір взаємодії між виробником і споживачем (маркетинг, PR).
Удосконалено понятійний апарат аналізу державної політики у аспекті розуміння її середовища, зокрема, визначено наступні базові поняття:
- "середовище державної політики" – цілісна сукупність об’єктивних та змінних умов, чинників, елементів реальності, у якій розгортається державна політика, яка здійснює взаємовплив із державною політикою та у сучасних реаліях включає два рівні – державний (макросередовище) та глобальний (мегасередовище);
- "макросередовище державної політики" – суспільний простір у межах території відповідної держави, що характеризується особливостями організації влади, сукупністю інститутів, видів діяльності та комунікацій, природно-географічним та штучно створеним матеріальним оточенням, історико-культурними та духовно-ціннісними умовами;
- "мегасередовище державної політики" – глобальний простір, що включає організаційні структури, природні, штучно створені та суспільні явища, процеси і умови планетарного масштабу.
На основі наведених базових понять розроблено системну концепцію середовища державної політики, що поділяє його на макросередовище (державний рівень), компонентами якого є фізичне, політичне, державно-управлінське, економічне, соціальне, гуманітарне та інформаційне середовище, а також мегасередовище (глобальне оточення держави), поділене на глобальне економічне, політичне та соціогуманітарне середовище. Запропонована концепція є системним відображенням середовища державної політики, що охоплює всі сфери суспільства та чітко виділяє державний (макросередовище) та глобальний (мегасередовище) рівні зазначеного середовища. При цьому, на відміну від інших досліджень, в макросередовищі розмежовані політичне та державно-управлінське середовище, а також виокремлені гуманітарне та інформаційне середовище, а мегасередовище структуроване та деталізоване за складниками. Виходячи з описаної концепції, побудовано загальну матрицю характеристик середовища державної політики, що відображає його повну структуру у вигляді низки груп характеристик макро- та мегасередовища.
Ключові слова: вироблення державної політики, середовище державної політики, макросередовище державної політики, глобальне середовище державної політики, взаємодія органів державної влади з суспільним середовищем, механізми впливу середовища на державну політику, ризик-менеджмент, прогнозні та стратегічні документи щодо державної політики.
