Астремська І. В. Психологічні засади супервізії у подоланні синдрому емоційного вигорання фахівців у системах спеціальної освіти та соціальної роботи

Дисертаційне дослідження присвячено проблемі синдрому емоційного вигорання фахівців у системах спеціальної освіти та соціальної роботи (обумовленого великою кількістю непередбачуваних комунікативних ситуацій, нерегламентованим режимом роботи, високою мірою особистої відповідальності, неможливістю отримати однозначні підтвердження ефективності своєї діяльності, яка супроводжується стресами, емоційним виснаженням, професійним вигоранням) та вивченню психологічних засад супервізії у його подоланні. Теоретичне узагальнення наукової літератури з проблеми вивчення синдрому емоційного вигорання дає підставити до віднесення його до проблем, які потребують медичного втручання (МКБ-11: діагностичний таксон («синдром, що виникає внаслідок хронічного стресу на роботі, з яким не вдалося впоратися»), шифр QD85 – «вигорання») та визначається нами як це стійке, прогресуюче, негативне психологічне явище, що негативно впливає на ефективність виконуваної роботи та, в цілому, на якість життя, зумовлений професійними стресами та постійними робочими ситуаціями, які супроводжуються великими емоційними витратами та тривалими емоційними навантаженнями. Виокремлено та описано умови та фактори (відмічено тенденцію до виокремлення таких груп, як: соціальні фактори, особистісні фактори; фактор середовища; стажовий фактор; відношення до спеціальності та самого себе тощо) емоційного вигорання, з’ясовано зв’язок між факторами та симптомами (втома, виснаження; психосоматичні проблеми; безсоння; негативне відношення до пацієнтів; стереотипізація особистісної установки; агресивні тенденції; функціональне, негативне самовідношення; стани тривожності; депресії тощо) емоційного вигорання. Запропоновано системно-структурну модель чинників емоційного вигорання, до яких ми віднесли: фактор «індивідуальні особливості» – включає такі чинники як «особистісні особливості особистості» та «локус контролю»; «поведінкові прояви» – «способи реалізації поведінки подолання» та «психологічні поведінкові механізми захисту»; «вольові властивості» – «стилі саморегуляції» та «соціальний самоконтроль»; «ціннісні установки» – «ціннісні орієнтації» та «суб’єктивне благополуччя»; «мотиваційні фактори» – «домагання особистості»; «організаційно-професійні фактори» – «задоволеність роботою» та «самоефективність»; «світоглядні базисні установки» – «базисні переконання» та «життєстійкість»; «самоусвідомлення» – «рефлексія» та «задоволеність життям». Відзначено, що професійні якості розвиваються все професійне життя фахівця, накладаючи відбиток на його особистість, «деформуючи» її, причому така професійна деформація може сприяти як формуванню висококласного фахівця, так і формуванню професійних деструкцій. Емоційне вигорання є «одним з найбільш поширених різновидів професійної деформації» та одним з «проявів професійних деструкцій особистості», які визначаються як процес руйнування структури професійної діяльності та особистості фахівця, що негативно позначається на результаті праці та стані самої діяльності, професійна деструкція має на увазі більш суттєві зміни та більш вагомі наслідки. Доведено, що синдром емоційного вигорання – це найпоширеніше явище серед професій «людина-людина», тому сучасна психологічна наука виділяє представників «професій допомоги» як тих, хто відчуває на собі найбільший вплив емоційного вигорання. Процес «вживання» в роль інших, необхідність мати змогу прожити частку життя іншої людини, як наслідок, це не проходить безслідно для суб’єкта певної трудової діяльності, неодмінно впливає на особистість. Обґрунтовано, що фахівці системи спеціальної освіти та соціальної роботи відносяться до професій допомоги, які належать до професій «вищого типу». Професії цього типу припускають постійну взаємодію і спілкування з людьми, як професії соціономічного типу, в їх основі лежить поведінка, спрямована на допомогу – просоціальна активність (діяльність, яка приносить користь іншому) особистості. Умови діяльності пов’язані з підвищеною моральною відповідальністю. Цілі та результати задаються невизначено, тісно пов’язані з «автором» та реалізуються через нього, їх практично неможливо об’єктивно оцінювати. Засобом діяльності є сама людина. Так, особлива вразливість фахівців систем спеціальної освіти та соціальної роботи, яких ми відносимо до професій допомоги, виражається специфікою їх професійної діяльності. Це професії, «створені до вигорання» (К. Чернісс). Визначено професійні ризики в професіях допомоги: реакція супервізора на стрес і травму. Охарактеризовано різноманітні джерела стресу, який може впливати на супервізованого. Відзначено, що професійна супервізія може включати перевірку стресу. Описано процес професійного вигорання й надано конкретні рекомендації щодо профілактичної і корекційної роботи.