У дисертаційній роботі узагальнено науково-теоретичні основи, обґрунтовано базові теоретичні положення та розроблено практичні пропозиції щодо державного реагування на загрози суспільно-політичній стабільності.
Установлено, що теоретичний базис визначення сутності суспільно-політичної стабільності постає як результат відповідних розробок, які пропонуються низкою гуманітарних наук, у тому числі наукою державне управління. На цій основі виділено основні теоретичні підходи до визначення сутності суспільно-політичної стабільності – системний, владний, урядовий (владно-виконавчий), суб’єктнооб’єктний, функціональний, організаційний, інституційний, легітимний, консенсусний, комунікативний, безпековий, дуалістичний, демократичний, побудований на балансі повноважень, плюралістичний тощо. Кожен з них є по-своєму продуктивним у контексті вивчення різних аспектів суспільно-політичної стабільності, а також діяльності, спрямованої на її досягнення. Запропоновано визначення суспільно-політичної стабільності та рівні її забезпечення.
Деталізовано наукові основи пояснення причин суспільно-політичної дестабілізації. У якості найбільш вживаних теоретичних підходів запропоновано розглянути теорію політичного розвитку перехідних суспільств, теорію нелінійності демократичної трансформації, теорію політичної транзитології, теорію політичної модернізації, теорію глобалізації, теорію політичного популізму, політичні ідеї націоналізму, політичні підходи представників екологізму, політичні погляди радикального ґатунку, а також теорію “суспільства ризику”.
Узагальнено державно-управлінський досвід з питань протидії загрозам суспільно-політичній стабільності на основі виокремлення двох підходів – директивного та самодостатнього. У зв’язку з цим вказано на існування двох основних стратегій забезпечення суспільно-політичної стабільності – директивної (поліцейської, контрольно-примусової) та самодостатньої (конкурентної, ліберально-демократичної). Пояснено, що в суспільно-політичних реаліях перехідних держав використовуються комбіновані стратегії забезпечення стабільності, що вбирають в себе як директивні, так і самодостатні способи досягнення кінцевої мети.
Запропоновано комплексний механізм державного реагування на загрози суспільно-політичній стабільності, який являє собою сукупність державних органів (інституцій) та законодавчо визначених способів їх діяльності з питань протидії дестабілізаційним впливам. Цей механізм являє собою сукупність кількох окремих механізмів – правового, організаційного, інституційного, фінансово-ресурсного та соціально-психологічного, що об’єднані в систему протидії дестабілізаційним чинникам. Оцінка результативності комплексного механізму державного реагування на загрози суспільно-політичній стабільності може бути здійснена за три-, п’ятибальною або іншою шкалою залежно від поставлених стабілізаційних завдань та способу інтерпретації отриманих даних. При цьому враховується низка індикаторів (показників).
Розроблено практичні рекомендації щодо вдосконалення державного реагування на загрози суспільно-політичній стабільності. Пропонується створення чіткого алгоритму нормативно-правового забезпечення діяльності держави з питань національної безпеки і оборони, розробка і прийняття за участю держави та громадянського суспільства законодавчого акта “Про сектор безпеки і оборони України”, оновлення Закону України “Про національну безпеку України”, запровадження практики підготовки Національного реєстру загроз як складової Стратегії національної безпеки.
У якості поточної пропозиції з питань удосконалення державної системи реагування на загрози суспільно-політичній стабільності запропоновано створення єдиної системи стратегічного планування і прогнозування у сфері забезпечення національної безпеки і оборони.
