Дисертація є першим у вітчизняній науці цивільного права спеціальним комплексним дослідженням спадкування ІТ-об’єктів за сучасним цивільним законодавством. У межах дослідження здійснено комплексний аналіз законодавства та юридичної практики з питань здійснення спадкових прав щодо ІТ-об’єктів в Україні та зарубіжних країнах. Визначено правову природу ІТ-об’єктів, співвіднесено природу віртуальних об’єктів та інших об’єктів цивільного права, з’ясоване місце ІТ-об’єктів серед традиційних об’єктів спадкового права. Доведено, що природа ІТ-об’єктів різниться залежно від виду технологій, що застосовуються для створення, зміни, обслуговування або використання окремого об’єкта ІТ-середовища. Правова природа віртуальних об’єктів відмінна від правової природи речей, що зумовлено нематеріальністю таких об’єктів та особливостями здійснення цивільних прав щодо них. Доведено, що обґрунтування необхідності запровадження особливого правового режиму спадкування електронних об’єктів є перспективним напрямком наукових досліджень з комплексним предметом, що передбачає взаємодію з представниками різних наук та технічними спеціалістами.
Для об’єктивного визначення дійсного кола цифрових об’єктів пропонується класифікувати останні за такими критеріями: функціональний, майновий, аксіологічний, об’єктиваційний та юридичний критерії.
Відповідно до форми та способу об’єктивації цифрових об’єктів їх можна поділити на об’єкти, що співвідносяться з об’єктами реальної дійсності, та об’єкти, що передбачають лише віртуальне існування (віртуальні об’єкти).
Визначено поняття віртуальних об’єктів, під якими пропонується розуміти елементи віртуального простору, що не мають аналогічного матеріального виразу, становлять естетичну, культурну, інформаційну, економічну або іншу цінність, інтегровані до відповідної віртуальної системи, доступ до якої здійснюється за допомогою технічних засобів з використанням інформаційних технологій.
Виділено характерні особливості, які прямо або опосередковано властиві більшості цифрових об’єктів та впливають на можливість їх потенційної передачі у спадок у випадку смерті власника: динамічність існування ІТ-об’єктів; анонімність та знеособлення в питаннях володіння та використання окремих ІТ-об’єктів; знаходження окремих об’єктів поза межами впливу держави та національного законодавства; нетрадиційність способів монетизації окремих об’єктів ІТ; невизначеність реальної та потенційної цінності окремих об’єктів.
Доведено, що перешкодою для однотипного правового регулювання спадкування всіх ІТ-об’єктів є позаправові етичні моменти, яких неможливо уникнути в правових відносинах щодо приватного життя особи. На відміну від об’єктів авторського права, об’єкти ІТ, що передбачають персональний доступ користувача, можуть зберігати приватну, конфіденційну інформацію інших осіб (наприклад, листування з питань, пов’язаних з виконанням службових обов’язків), розкривати особисту інформацію, яку померла особа не бажала б поширювати (відомості про звички, вчинки, особисті контакти) або інформацію щодо інших осіб, що могла стати відомою в результаті активності померлої особи в Інтернеті.
На підставі аналізу чинного законодавства та юридичної практики зроблено висновок, що інформаційні технології вже зараз широко застосовуються в реалізації спадкових прав. Імплементація інституту електронного заповіту та розширення режиму секретного заповіту є перспективними напрямками наукової та законодавчої роботи в даній сфері.
Визначено зміст поняття електронний заповіт, під яким запропоновано розуміти односторонній правочин щодо розпорядження правами на віртуальне майно на випадок смерті правовласника. Одночасно відзначено, що від електронних заповітів слід відрізняти заповіти в електронній формі, вчинення яких передбачено в деяких іноземних державах.
Відзначено, що сучасні тенденції у розвитку Інтернет-ресурсів дозволяють говорити про новий спосіб складання секретного заповіту, а саме розміщення текстового варіанта волевиявлення або відеозапису заповідального розпорядження на Web-сайті або Web-сторінці заповідача.
Визначено, що віртуальні об’єкти – це такі елементи віртуального простору, які не мають аналогічного матеріального виразу, становлять естетичну, культурну, інформаційну, економічну або іншу цінність, інтегровані до відповідної віртуальної системи, доступ до якої здійснюється за допомогою технічних засобів з використанням інформаційних технологій.
Українське законодавство не містить норм, що регулюють порядок спадкування об’єктів у віртуальному просторі, таких, як профілі в соцмережах, аккаунти, та інших облікових записів в мережі Інтернет чи інших мережах, які передбачають персональний доступ до них.
