Дисертація є першим комплексним дослідженням теоретичних і практичних питань захисту дітей від шкідливого інформаційного впливу в галузі реклами, у межах якого досліджено питання шкідливої інформації в галузі реклами, удосконалення нормативних вимог до рекламної діяльності в цій частині, удосконалення адміністративних процедур захисту дітей.
У роботі проаналізовано та вдосконалено визначення понять «шкідлива інформація», «адміністративно-правова охорона прав та законних інтересів дітей від шкідливої інформації в галузі реклами», «адміністративно-правовий захист дітей від шкідливої інформації в галузі реклами», «правопорушення в галузі реклами, пов’язані з негативним інформаційним впливом на дітей». Удосконалено й розширено класифікацію шкідливої інформації з урахуванням особливостей змісту її окремих різновидів.
До шкідливої інформації в галузі реклами запропоновано відносити неналежну рекламу (рекламу, яку заборонено поширювати серед дітей) та інформацію в галузі реклами, що може завдати шкоди розвитку дітей (до якої, зокрема, належить реклама, що містить гендерні стереотипи, заохочує споживацтво, із зображеннями оголеного тіла, з натуралістичними зображеннями чи описами, з використанням нецензурних виразів, демонструє нездоровий спосіб життя тощо).
Розглянуто зміст адміністративних інформаційних правопорушень (зокрема, проаналізовано елементи їхнього складу) та обґрунтовано необхідність виокремлення їх різновиду – «правопорушення в галузі реклами, пов’язані з негативним інформаційним впливом на дітей».
Проаналізовано й удосконалено систему суб’єктів публічної адміністрації, уповноважених на здійснення контролю за дотриманням законодавства про рекламу, а також адміністративні процедури захисту дітей від шкідливого впливу реклами, у частині обґрунтування доцільності покладення на Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення функцій з притягнення суб’єктів рекламної діяльності до адміністративної відповідальності.
Розглянуто питання ролі саморегулівних організацій у системі захисту дітей від шкідливого впливу реклами та окреслено їхню перспективу в Україні. Констатовано незначний вплив саморегулівних організацій на галузь реклами загалом, зокрема у зв’язку з низьким рівнем консолідації саморегулівних організацій, на основі чого зроблено висновок щодо недоцільності виділення актів саморегулівних організацій в окрему групу в межах системи нормативно-правового забезпечення захисту дітей від шкідливого впливу реклами.
Надано оцінку змісту основних прав дитини в галузі реклами, які обумовлюють охоронну та захисну діяльність держави, наголошено на проблематиці розуміння категорії «інтерес» у контексті реалізації завдань дослідження. У зв’язку з цим, обґрунтовано доцільність визнання і застосування критеріїв охороноздатності законних інтересів дитини в галузі реклами як критеріїв, за якими ті чи інші інтереси дитини мають належати до інтересів, що підлягають охороні та захисту за допомогою адміністративно-правових засобів.
Завдяки дослідженню подальшого розвитку набули також концепція адміністративно-правового захисту та охорони, характеристика адміністративної відповідальності за пов’язані зі шкідливим інформаційним впливом на дитину правопорушення в галузі реклами. Розширено перелік втручальних адміністративних правовідносин шляхом включення до них адміністративних правовідносин у сфері забезпечення захисту дітей від шкідливого впливу реклами. До суб’єктів цієї групи правовідносин, на думку авторки, мають належати: суб’єкти публічної адміністрації; суб’єкти рекламної діяльності; суб’єкти, наділені правом звертатися до суб’єктів публічної адміністрації зі скаргою/поданням; органи саморегулювання. Об’єкт таких відносин визначено як дії суб’єкта рекламної діяльності, що спрямовані на задоволення правомірних інтересів дитини і полягають у відновленні умов для реалізації її права на нормальний фізичний, психологічний і моральний розвиток, та відновленні інформаційного правопорядку в галузі реклами.
Процедуру притягнення суб’єктів рекламної діяльності за порушення законодавства про рекламу охарактеризовано як недостатньо ефективну з погляду потенціалу протидії протиправній діяльності. Констатовано необхідність розширення переліку санкцій, які можна застосовувати до порушників
