Божко М. В. Треті особи в цивільному процесі України

Дисертація на здобуття ступеня доктора філософії за спеціальністю 081 «Право». – Національна академія внутрішніх справ, Київ, 2024. Дисертація є комплексним науковим дослідженням інституту третіх осіб у цивільному процесі України. Визначено загальнотеоретичні та методологічні засади дослідження інституту третіх осіб у цивільному процесі України. Встановлено стан наукової розробки та охарактеризовано методологію дослідження інституту третіх осіб у цивільному процесі України. Простежено еволюцію правового регулювання інституту третіх осіб у цивільному процесі України. Досліджено інститут третіх осіб у цивільному процесуальному законодавстві інших держав. Встановлено, що еволюція правового регулювання інституту третіх осіб у цивільному процесі послідовно охоплює наступні етапи: 1) зародження правового регулювання інституту третіх осіб у нормах римського приватного права, що характеризувалося правовою регламентацією можливості подання третьою особою самостійного позову та апеляційної скарги у випадках, якщо судове рішення у справі порушувало її права, свободи чи інтереси (І ст. – V ст.); 2) подальший розвиток правового регулювання інституту третіх осіб в епоху середньовіччя, особливістю якого була відсутність спеціальних засобів судового захисту прав третіх осіб, які не брали участі у справі. Водночас, такі треті особи наділялися правом звернутися до загальних способів захисту прав, свобод чи інтересів, нарівні зі сторонами процесу (V ст. – початок ХІХ ст.); 3) правове регулювання інституту третіх осіб нормами цивільного процесуального законодавства інших держав, яке супроводжувалося регламентацією правового статусу та порядку вступу у справу зазначених суб’єктів цивільних процесуальних правовідносин (ХІХ ст. – 1963 р.); 4) розвиток правового регулювання інституту третіх осіб у нормах радянського цивільного процесуального законодавства, особливістю якого стала правова регламентація специфіки участі третіх осіб у трудових спорах (1963 р. – 2004 р.); 5) правове регулювання інституту третіх осіб нормами сучасного цивільного процесуального права, що характеризується законодавчим визначенням низки суб’єктів, які є потенційними набувачами цивільного процесуального статусу третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, у визначених законом категоріях справ, а також встановленням правових наслідків незалучення у справу таких третіх осіб (2004 р. – до теперішнього часу).