В роботі проаналізовані результати обстеження та лікування 145 хворих. Останні були розподілені на 2 групи: І (n = 71) - хворі після адреналектомій, ІІ (n = 74) – після резекцій надниркових залоз. В кожній з груп були виділені підгрупи, при цьому до І А (n = 49) та ІІ А (n = 42) входили хворі, що перенесли втручання за період до 2016 року включно, до І Б та ІІ Б – пацієнти, лікування новоутворень яких проводилась згідно розробленого алгоритму. Хворі з даних груп були співставні за статтю та віком. Середній вік пацієнтів склав 56,9 ± 1,6 років, 93 (64,1 %) з яких мали працездатний вік.
Проаналізовані результати апаратних методів дослідження з використанням ROC – аналізу. Точність ультразвукового дослідження (УЗД) у випадку аденом склала 0,72 (0,63 – 0,81), для феохромоцитом – 0,88 (0,62 – 0,98), для рідинних структур – 0,77 (0,42 – 0,96). Використання клмпьютерної (КТ) та магніто-резонансної томографії (МРТ) показали однозначні показники точності, а саме при аденомах 0,91 (0,83 – 0,96) та 0,93 (0,71 – 1,00), при феохромоцитомах – 0,96 (0,72 – 1,00) та 0,99 (0,85 – 1,00), при рідинних структурах – 0,94 (0,64 – 0,99) та 0,99 (0,74 - 1,00).
Найбільшу інформативність в діагностиці пухлин наднирноких залоз показали КТ та МРТ органів черевної порожнини з внутрішньовенним контрастуванням.
Згідно результатів лабораторної діагностики гіперпродукція відповідних специфічних гормонів виявлялась у 25 (86,2 %) пацієнтів з кортикостеромами, у 14(77,8 %) з альдостеромами та у 11 (68,8 %) з феохромоцитомами. Крім того, у 4 (22,2 %) хворих з альдостеромами визначалось підвищення рівня кортизолу крові. У 4 (13,8 %) хворих з кортикостеромами визначалось підвищення альдостерону. У 3 (18,8 %) хворих з феохромоцитомами сумісно з загальними метанефринами сечі відмічалось збільшення показників кортизолу крові, у 1 (6,3 %) - підвищення дигідротестостерону (1982,3 пг/мл) та у 1 (6,3 %) – підвищення ДГЕА - с (689,2 мкг / дл).
Проаналізовані результати використання різних доступів (HALS, лапаротомії та лапароскопії) при одно- та двобічному пухлинному ураженні наднирників. За допомогою методики HALS виключались труднощі ідентифікації та виділення пухлин, ліквідації ускладнень, що виникали інтраопераційно. Використання мініінвазивних методик дозволило досягти задовільного результату операцій у 120 (82,8 %) випадках.
У 118 (81,4 %) хворих інтраопераційно виникала потреба у введені глюкокортикостероїдів для стабілізації показників гемодинаміки. На 10 добу після органозберігаючих операцій явища гіпокортицизму зберігались у 5 (31,3 %) хворих з кортикостеромами та у 10 (76,9 %) після адреналектомій. Подібні явища зустрічались у 1 хворого після адреналектомії з приводу феохромоцитоми та у 1 - після резекції альдостероми.
Відповідно до зміни показників гормонів після тотального видалення пухлин, у пацієнтів протягом 6 місяців на 14,2 % (р = 0,040) частіше виникали явища серцебиття, на 16,6 % (р = 0,020) - відчуття тривоги та поганий сон, на 14,2 % (р = 0,040) - підвищення температури тіла.
Через 12 місяців ознаки артеріальної гіпертензії після адреналектомій зникали у 14 (58,3 %) хворих з гормонально активними пухлинами, після резекцій – у 13 (52,0 %), (р = 0,440). Надниркова недостатність мала стійкий характер у 8 (19,0 %) пацієнтів після адреналектомій та у 2 (4,8 %) - після органозберігаючих операцій, р = 0,040.
Пухлини контралатеральних наднирників за результатами КТ виявлені у 2 (4,8%) хворих після адреналектомій та у 2 (4,8 %) – після резекцій. Рецидив новоутворення був у 3 (3,6%) пацієнтів після органозберігаючих операцій. Гіпертрофія контралатерального наднирника після односторонньої адреналектомії спостерігалась у 19 (45,2 %) хворих, після резекцій – у 10 (23,8 %), р = 0,040.
Згідно результатів дослідження, що показали переваги виконання органозберігаючих втручань при кортикостеромах, феохромоцитомах та інсиденталомах розроблено та впроваджено лікувальний алгоритм, в якому запропонована оцінка структури новоутворень на основі результатів лабораторних, апаратних та гормональних досліджень. В залежності від ступеню ураження надниркових залоз, локалізації новоутворення та продукції відповідних гормонів пухлиною виконувався диференційований підхід щодо вибору оптимального методу лікування.
На етапі планування хірургічних втручань нам вдалось збільшити кількість органозберігаючих втручань завдяки розширенню показань новоутворень більше 40,0 мм, тому кількість органозберігаючих втручань зросла від 4,8 % до 31,4 %, р = 0,0001. Внаслідок цього відмічалась тенденція до зменшення кількості адреналектомій на 18,7 % (р = 0,150) у цієї категорії хворих.
При порівнянні результатів хірургічного лікування згідно розробленого алгоритму через 6 місяців отримане зниження частоти виникнення гіпокортицизму на 5,8 % (р = 0,028) у пролікованих хворих.
