У дисертації опрацьовані теоретико-методичні основи дослідження інноваційного розвитку сільськогосподарських підприємств. З’ясовано сутність інновацій та інноваційного розвитку підприємств. Сформульовані пропозиції щодо виділення видів інновацій, впроваджуваних на сільськогосподарських підприємствах, у результаті їх класифікації за: галуззю на підприємстві, матеріальною складовою, організаційним рівнем економічної системи, для якої є новизною, видом діяльності підприємства, переважаючим ефектом від впровадження, зав¬данням, що вирішується на рівні підприємства.
Інноваційний розвиток підприємства розглядали як процес прогресивних змін у його стані, що відображається в зростанні ефективності функціонування, набутті конкурентних переваг, зміцненні ринкових позицій тощо, досягнутих завдяки впровадженню цим підприємством інновацій. Вказано, що для забезпечення змін у стані підприємства, які підпадають під визначення інноваційного розвитку, інноваційна діяльність повинна відзначатися: постійним характером, оперативністю, цілеспрямованістю, комплексним характером, науковістю, на¬явністю стимулів до участі в інноваційному процесі в усіх задіяних у ньому суб’єктів.
Показано, що інноваційна діяльність сільськогосподарських підприємств перебуває під впливом багатьох чинників. Сформульовані пропозиції щодо їх класифікації за організаційним рівнем формування – на чинники світового (мега-) рівня, в яких відображаються процеси глобалізації, макрорівня (країни), мезорівня (галузі, регіону) та мікрорівня (суб’єкта господарювання).
Здійснений аналіз сучасного стану та тенденцій інноваційного розвитку сільськогосподарських підприємств Львівської області. У рамках дисертаційного дослідження проведено обстеження інноваційної діяльності сільськогосподарських підприємств Львівської області, яким було охоплено 169 суб’єктів господарювання. Отримані дані свідчать про відносно високий рівень інноваційної активності цих підприємств: 51,5% обстежених суб’єктів зазначили, що здійснювали упродовж 2016-2018 років діяльність, яка підпадає під визначення інноваційної. З’ясовано, що найчастіше агровиробники впроваджували процесові інновації, пов’язані з удосконаленням технологій виробництва і зберігання продукції. Встановлено, що нерідко підприємства одночасно впроваджували кілька видів інновацій. Однак чимало підприємств недооцінюють впровадження організаційних і маркетингових інновацій.
Сформульовані пропозиції щодо удосконалення засад економічного забезпечення інноваційного розвитку сільськогосподарських підприємств. Зазначено, що впровадження інновацій у сільськогосподарських підприємствах слід розглядати як реалізацію інноваційно-інвестиційного проєкту. Показана можливість застосування при обґрунтуванні таких проєктів маржинального аналізу. Оскільки обґрунтування інноваційно-інвестиційного проєкту передбачає оцінку ризиків його реалізації, застосовано метод експертних оцінок для встановлення рівня окремих видів ризиків при впровадженні інновацій у сільськогосподарських підприємствах.
Висвітлено питання формування й використання у сільськогосподарських підприємствах та на вищих організаційних рівнях інноваційного потенціалу. Сформульовано пропозиції щодо критеріїв та конкретних показників оцінки окремих складових інноваційного потенціалу сільськогосподарського підприємства у рамках розробки інноваційно-інвестиційного проєкту.
Розглянуто комплекс заходів, спрямованих на формування інноваційного потенціалу системи аграрного виробництва на різних організаційних рівнях. Показано, що відповідні заходи слід планувати й реалізовувати в рамках єдиного механізму формування і використання інноваційного потенціалу системи аграрного виробництва.
Зазначено, що ефективність інноваційного розвитку сільськогосподар-ських підприємств залежить від рівня розвитку інфраструктури, що забезпечує інноваційну діяльність агровиробників. З урахуванням виконуваних функцій виділено наступні складові цієї інфраструктури – фінансову, інформаційну, організаційно-координаційну та контролюючу, посередницьку. Сформульовані пропозиції щодо розвитку діяльності дорадчих служб в Україні. Вони стосуються налагодження комунікаційних зв’язків між дорадчими службами й агровиробниками.
