Розглянуті підходи щодо доктринального розуміння економічної природи бюджетування. На основі систематизації різних наукових позицій сформовані авторські визначення дефініцій «бюджетування» на макрорівні як складову системи фінансового управління державними фінансами, що пов’язана з процесом формування та аналізом бюджетів, окремих кошторисів і державних програм, яка включає в себе розподіл і використання фінансових ресурсів та сприяє підвищенню результативності державного управління шляхом перерозподілу повноважень у рамках виконання конкретних програм та досягнення узгодженості між бюджетами усіх рівнів; «бюджетування» на мезорівні як систему узгодженого управління, яка забезпечує ефективний розподіл фінансових ресурсів за секторами і програмами та сприяє обмеженню необґрунтованих бюджетних витрат, а також підвищенню рівня контролю відповідності досягнутих результатів запланованим; «бюджетування» на мікрорівні як процес планування, обліку і контролю фінансових ресурсів і результатів діяльності організації/підприємства, що дозволяє співставити доходи та всі понесені витрати на майбутній період в цілому і за окремі періоди та сприяє підвищенню фінансово-економічної ефективності і фінансової стійкості.
Встановлено, що бюджетування є ефективною системою, відповідно до якої забезпечується здійснення процесу складання, коригування, контролю та оцінки виконання бюджетів у контексті реалізації загальних цілей розвитку як держави, так і суб’єктів господарювання. Розроблено модель бюджетування в системі управління фінансами. Побудовано універсальну динамічну систему бюджетування, яка базується на: плануванні і превентивному контролі, виконанні і поточному контролі, обліку і звітності (план / факт аналіз) та ухваленні управлінських рішень.
За результатами дослідження еволюції системи бюджетування зазначені принципи бюджетування: принцип повноти; принцип публічності; принцип прозорості; принцип гнучкості; принцип економічності; принцип узгодження цілей; принцип пріоритетності та інші. Основними функціями бюджетування визначено: планування, координація, контроль, стимулювання і регулювання, аналіз та оцінка. Розкрито основні методи бюджетування: інкрементальне бюджетування, програмне бюджетування, програмно-цільове бюджетування, бюджетування з нульовою базою, бюджетування орієнтоване на результат та визначено їх переваги і недоліки.
Розглянуто досвід європейських країн, який показує, що розвиток дорожньої інфраструктури визначає інтенсивність економічних зв’язків і є одним з найважливіших умов розвитку економіки. Встановлено, що пріоритетні проекти розвитку дорожньої інфраструктури фінансуються за рахунок держави або за участю держави, в тому числі в рамках проектів державно-приватного партнерства, тому висока якість будівництва доріг в розвинених країнах підтримується впровадженням постійно розвинених нових технологій і технічних рішень.
За результатами розгляду організаційно-економічної характеристики дорожньої інфраструктури України доведено, що дорожня інфраструктура, поряд з іншими інфраструктурними галузями, спрямована на підвищення якості життя людей та є інструментом забезпечення економічних, соціальних та зовнішньополітичних цілей, а бюджетування дорожньої інфраструктури є одним з найбільш пріоритетних змістовних і довгострокових вкладень державного значення.
Здійснюючи аналіз системи бюджетування дорожньої інфраструктури, визначено, що бюджетування дорожньої інфраструктури України є процесом планування, виконання та контролю за виконанням бюджету (бюджетних програм), що забезпечує взаємозв’язок процесу розподілу державних витрат з результатами від реалізації програм, які спрямовані на фінансування будівництва, реконструкції, ремонту і утримання автомобільних доріг України та виконання боргових зобов’язань за запозиченнями, що розробляються на основі стратегічних цілей, з урахуванням пріоритетів державної політики, суспільної значущості очікуваних і кінцевих результатів використання бюджетних коштів.
