Дисертація є одним із перших в Україні комплексним науковим дослідженням питань участі органів адвокатського самоврядування
в адміністративно-правових відносинах, в межах якого з використанням сучасних методів наукового пізнання, врахуванням здобутків юридичної науки обґрунтовано можливість участі органів адвокатського самоврядування в адміністративно-правових відносинах на підставі здійснення ними владних управлінських функцій, проаналізовано способи захисту (та відновлення) прав суб’єктів адміністративно-правових відносин за участю органів адвокатського самоврядування, а також сформульовано науково обґрунтовані висновки та науково-практичні рекомендації щодо вдосконалення визначення підстав та особливостей участі органів адвокатського самоврядування в адміністративно-правових відносинах.
Автором проаналізовано та удосконалено концепцію саморегулювання у сучасній доктрині адміністративного права. Наведено та охарактеризовано основні історичні етапи розвитку саморегулювання, а також визначено ознаки саморегулювання.
На підставі аналізу норм українського законодавства виокремлено основні принципи саморегулювання, а саме: збалансування державного регулювання та саморегулювання; свобода саморегулювання; рівність суб’єктів саморегулювання; корпоративність; прозорість, відкритість, публічність.
Дістав подальшого розвитку науковий підхід до співвідношення саморегулювання з суміжними категоріями, такими як: самоорганізація, дерегулювання, співрегулювання та державне регулювання. Встановлено, що зазначені поняття мають як спільні, так і відмінні риси, що, передусім, пов’язано з правовою природою вказаних явищ.
У дисертації сформульовано авторське визначення поняття «саморегулювання» як інтегративного процесу здійснення впливу в межах одного суб’єкта на основі регламентованих повноважень, закріплених у статуті суб’єкта та / або іншому акті, що здійснюється з метою ефективної реалізації функцій суб’єкта саморегулювання, а також запропоновано авторське визначення поняття «органи адвокатського самоврядування» як організації саморегулівних професій, діяльність яких спрямована на реалізацію членами органів адвокатського самоврядування ефективної діяльності відповідних органів, яка полягає у спільному веденні професійної діяльності адвокатів, обстоюванні та захисті спільних інтересів, управлінні справами в межах відповідних органів.
Дисертантом охарактеризовано можливість застосування органами адвокатського самоврядування інструментів діяльності суб’єктів публічної адміністрації. Зокрема, обґрунтовано, що органи адвокатського самоврядування уповноважені приймати нормативно-правові та адміністративні акти. Вказане твердження базується на сукупності ознак, характерних нормативно-правовим та адміністративним актам; судовій практиці, яка вказує на схожість актів, виданих органами адвокатського самоврядування з нормативно-правовими та адміністративними актами. Також проаналізовано можливість застосування органами адвокатського самоврядування інших інструментів діяльності публічної адміністрації. Важливість таких висновків зумовлена необхідністю визначення місця органів адвокатського самоврядування в системі учасників адміністративно-правових відносин.
