Тимченко Г. А. Оптимізація лікування хворих на бронхіальну астму в поєднанні з хронічним обструктивним захворюванням легень на тлі гіпертонічної хвороби

Дисертаційна робота присвячена пошуку шляхів розв’язання актуальної проблеми внутрішньої медицини – оптимізації та прогнозуванню ефективності лікування хворих на хронічне обструктивне захворювання легень (ХОЗЛ) у поєднанні з бронхіальною астмою (БА) на тлі гіпертонічної хвороби (ГХ) на підставі оцінки динаміки клініко-лабораторного стану та функціонального статусу в умовах різних схем терапії. Актуальність роботи зумовлена значною поширеністю БА-ХОЗЛ перехресту (АХП) в поєднані з ГХ, що супроводжується суттєвими погіршеннями клінічного перебігу, функціонального стану та якості життя хворих на цю коморбідність, необхідністю подальшого дослідження впливу комплексних схем лікування з урахуванням активної фізичної реабілітації (ФР) на клінічний, функціональний стан і якість життя хворих, та обґрунтованою потребою розроблення критеріїв ефективності лікування. Метою дослідження були оптимізація лікування та прогнозування його ефективності у хворих із кардіопульмональною коморбідністю – АХП на тлі ГХ, на підставі оцінки динаміки показників клініко-лабораторного стану і функціонального статусу в умовах різних схем терапії та виявлення предикторів ефективності лікування. Для досягнення мети дослідження здійснено обстеження 242 хворих жіночої та чоловічої статі віком 45–65 років; у подальшому відібрано 100 хворих на АХП на тлі ГХ (група втручання), 30 хворих на АХП без ГХ (група порівняння 1), 30 хворих на ХОЗЛ на тлі ГХ (група порівняння 2), 30 хворих на ГХ (група порівняння 3). Усі пацієнти з АХП отримували базисну потрійну терапію, а пацієнти з ХОЗЛ – подвійну терапію у стабільному дозуванні. Для контролю артеріального тиску (АТ) усі пацієнти з ГХ приймали індивідуально підібрані терапевтичні дози подвійної комбінації антигіпертензивних препаратів. Обстеження проводилось у період ремісії, який характеризувався стабільністю клінічних симптомів, показників функції зовнішнього дихання та рівнів АТ. Згідно з дизайном дослідження хворі групи втручання були розділені на 2 підгрупи, зіставні за статтю, віком, індексом маси тіла, індексом куріння, що достовірно не відрізнялися за вихідними показниками функції зовнішнього дихання та рівнями АТ. На першому етапі дослідження пацієнти підгрупи втручання 1 отримували базисне лікування в комплексі з програмою ФР протягом 16 тижнів. Пацієнти підгрупи втручання 2 отримували таке саме за обсягом базисне лікування без ФР. Пацієнти підгрупи втручання 1 були неоднорідними за ступенем відповіді на комплексне лікування, на цій підставі були виділені предиктори меншої ефективності лікування. Для перевірки гіпотези щодо прогностичного значення предикторів меншої ефективності лікування було проведено 2-й етап дослідження – з підгрупи втручання 2, що отримувала лише базисне лікування без реабілітаційної програми, було відібрано 30 хворих (підгрупа втручання 2А), що отримували таке саме за складом і терміном базисне лікування в комплексі з програмою ФР, як пацієнти підгрупи втручання