1. Дисертація є першим у вітчизняній юридичній науці комплексним дослідженням адміністративно-правового регулювання митних спорів та їх вирішення в адміністративному, судовому, позасудовому порядках.
В роботі розглянуто стан наукового дослідження й ступінь висвітлення питання співвідношення правого спору і правового конфлікту, адміністративно-правового спору й митного спору.
Проаналізовано наявні в адміністративно-правовій науці підходи до визначення понять «правовий спір», «адміністративно-правовий спір», «митний спір» тощо. Наголошено на тому, що як у вітчизняній, так і в зарубіжній юридичній науці не сформульовано чітких критеріїв розмежування вказаних категорій, хоча це має важливе методологічне значення.
Визначено місце митних спорів у системі адміністративно-правових спорів, що, у свою чергу, виступають різновидом публічно-правових. Запропоновано авторське визначення поняття «адміністративно-правове регулювання спірних правовідносин»: це діяльність щодо встановлення системи правових засобів матеріального й процесуального характеру, покликаних забезпечити реалізацію законних прав і задоволення інтересів їх учасників під час виникнення, розвитку, вирішення адміністративно-правового спору. Останній слід відносити до публічно-правових спорів і визначати як юридичний конфлікт особи й суб’єкта владних повноважень, нерівних у матеріально-правовому відношенні, проте із рівними процесуальними можливостями, якому притаманний спеціальний порядок вирішення.
Доведено, що встановлення чіткого визначення категорії «митний спір», її сутнісних ознак і особливостей дозволяє більш ефективно захищати права й законні інтереси приватних суб’єктів митного права. Акцентування уваги на родо-видовому зв’язку понять «адміністративно-правовий спір» і «митний спір» дозволило витлумачити митний спір як адміністративно-правовий спір, що виникає з митного правовідношення, зазвичай стосується порушення суб’єктивного митного права приватної особи, а його обов’язковим учасником є уповноважений здійснювати митну справу орган державної виконавчої влади або його посадова особа. Обґрунтовано, що термін «спори у сфері митної справи», вжитий у Класифікаторі категорій адміністративних справ за участю митних органів, слід визнати невдалим, натомість більш точним, на наше переконання, виступає термін «спори, що виникають із митних правовідносин».
Аналіз форм і методів інституційної реформи вітчизняної митної служби дозволив зробити висновок про те, що зведення процесу дебюрократизації процедури оскарження рішень, дій або бездіяльності митних органів, їх посадових осіб лише до зменшення строків їх адміністративного оскарження до посадових осіб і органів вищого рівня є неприйнятним. Необхідність забезпечення рівності скаржників перед законом, підвищення ефективності вказаного виду оскарження, а також вирішення митних спорів зумовлюють потребу у впровадженні ефективних правових гарантій дотримання усіма учасниками спірного правовідношення чинного законодавства.
У межах дисертаційного дослідження з’ясовано, що сам по собі факт наявності фінансових інтересів держави не здатний завадити перебігу спірних правовідносин у митній сфері. Протилежне твердження може свідчити про абсолютизацію фіскальної функції митних органів. І навпаки, існування іншого (нефінансового) публічного інтересу в тій чи іншій сфері адміністративно-правових відносин не убезпечує від появи протиріч під час виникнення, розвитку, вирішення спорів між їх учасниками.
Аргументовано, що принципово важливим орієнтиром структурних перетворень у митній службі, удосконалення митних формальностей, адміністративно-правового регулювання митних спорів, вирішення інших нагальних питань у сфері митної справи є фундаментальний припис Митного кодексу України щодо призначення митних органів. Відповідно до статті 544 вказаного акта останні покликані створювати сприятливі умови провадження зовнішньоекономічної діяльності, забезпечення безпеки суспільства, захисту митних інтересів України. Наголошено, що вказані цілі митної діяльності взаємодоповнюють одна іншу. Так, захист національних інтересів України, забезпечення й реалізація яких досягаються шляхом здійснення державної митної справи, стає можливим у тому числі через забезпечення належних умов для провадження зовнішньоекономічної діяльності. У той же час одним із унормованих Митним кодексом України (далі – МК України) принципів здійснення митної справи є додержання прав й охоронюваних законом інтересів щодо безпеки екологічної, санітарно-епідеміологічної, фітосанітарної, радіологічної тощо. Вагому роль у цьому відіграє безпекова функція митних органів.
