У дисертації вперше в українській культурології досліджено цирк як феномен культури, осмислення якого здійснено у вимірах процесу інституалізації – організаційного оформлення цирку в багатофункціональний соціокультурний інститут.
Доведено, що цирк як багатоаспектне та соціально значуще явище культури є релевантним жанрово-видовому потенціалу масової культури, втім, задовольняє критеріям культури елітарної. У цьому сенсі цирк характеризується соціокультурною подвійністю. З одного боку, це виявляється через його орієнтацію на масову свідомість, запити людини масової культури, намагання задовольнити її смаки. Цирк пропонує варіант масовості, що різниться залежно від етапу його розвитку, і необхідний певному суспільству, оскільки найбільш повно здатен задовольнити потреби своєї аудиторії. З іншого, елітарність як ознака цирку пов’язана з високопрофесійною майстерністю циркового артиста, а також специфікою циркових номерів, які акумулюють найновіші технологічні досягнення театрального, музичного, хореографічного, образотворчого мистецтв, втілюють оригінальні ідеї режисерської думки. Відтак, у дослідженні доведено, що сучасний цирк стає спроможним задовольнити не тільки потреби глядача у грі, розвагах, карнавальності, видовищності, а й реалізувати його прагнення доторкнутися до прекрасного, отримати естетичну насолоду від казково-фантастичного світу циркового мистецтва.
Акцентовано увагу, що циркове видовище – це поліфункціональне явище, яке, являючи собою художньо-організоване ігрове дійство, набуває ознак символічного, ритуального акту та постає як театралізована форма культури. Циркове видовище вирізняє натуралізм, що виявляється через вимогу до нього демонструвати живу й дивовижну дійсність замість спритно влаштованої ілюзії; емоційність та афективність обумовлена пропозицією неймовірного, приголомшуючого, незвичайного; драматична ускладненість пов’язана із суттю стародавнього мистецтва цирку, який завжди був ризикованим та небезпечним; завдяки високій інтенсивності переживань циркове видовище привертає увагу, викликає сильне хвилювання; медіативність та трансмедіальність обумовлена намаганням знайти певну абсолютну модель динамічної рівноваги між «семіосферою» та медіа сферою – знаковими системами та матеріальними носіями знаків. Найбільш значущими функціями циркового видовища є: естетична, компенсаторна, комунікативна, емоційно-психологічна, рекреаційна та ін.
В дисертації здійснена культурологічна концептуалізація ключових понять дослідження, які суттєво розширюють концептосферу сучасної культурологічної науки. Уточнено поняття «соціокультурний інститут», що інтерпретується як історично сформований результат культуротворчої діяльності суспільства та грунтується на спільно вироблених соціальних і культурних нормах, цінностях, традиціях, й виконує інтегруючу, трансляційну, комунікативну, виховну та рекреаційну функції. Поняття «інституалізація цирку» розглядається як процес визначення та організаційного оформлення цирку в соціокультурний інститут шляхом формування його організаційно-управлінських, нормативно-правових та освітньо-професійних засад.
Охарактеризовано етапи процесу інституалізації українського цирку, які охопили тривалий шлях його розвитку – від скоморохів до сучасного стаціонарного цирку з широким спектром жанрів, професійною підготовкою артистів, сформованими управлінськими засадами.
Зазначено, що невід’ємною складовою процесу інституалізації українського цирку є культурно-мистецька освіта, у тому числі профільна освіта в галузі естрадно-циркового мистецтва. Доведено, що ефективним інструментом підвищення художнього рівня циркових вистав є фестивальний цирковий рух. Фестиваль циркового мистецтва як форма міжкультурної комунікації в глобальному культуротворчому процесі, виступає засобом генерації новацій в культурі, яка здатна відповідати викликам сучасності.
Цирк як важливий соціокультурний інститут виконує функцію збереження надбань української національної культури, що потребує розширення культурного діалогу зі світом. У цьому контексті український цирк стає дієвим інструментом культурної дипломатії, яка в сучасному світі набуває виняткового значення для створення іміджу України в світі. Шляхом популяризації творчих досягнень на світовій арені український цирк демонструє надбання національної культури, її високі здобутки, сприяє реалізації цілей культурної політики держави, досягненню основоположних цілей зовнішньої політики та створенню сприятливого образу країни на міжнародному рівні.
