Кодифікація сенсів культури відбувається за допомогою символічного простору мови. Театральні та кінематографічні практики інтегруються в простір культури через художні образи. Сценічне слово в театрі та ігровому кіно є зв’язкою між культуротворчим потенціалом української мови та здатністю мистецтва впливати на формування національної ідентичності. Мовний малюнок ролі спроможний вміщувати архетипи української національної культури як такі, що упізнає національний глядач, водночас вони відображають авторський стиль та індивідуальні особливості актора. На окрему увагу заслуговує інтонування як компонент вербальної культури в театральних і кінематографічних практиках, здатний формувати емоційноціннісні ряди, синхронні аксіологічним векторам національної культури. Наукова новизна одержаних результатів полягає в комплексному дослідженні сценічного слова в українському театрі та ігровому кіно ХХ – першої чверті ХХІ ст. як носія сенсів ідентичності в національній культурі, відображеній в інтонуванні мовного малюнку ролі. Вивчення історіографії показало, що в науковій літературі розкриті аспекти вивчення сценічної мови театрознавством, мистецтвознавством, філософією, історією, філологією, літературознавством, також тема присутня в прикладних роботах режисерів, акторів і педагогів зі сценічної мови. Наголошено на тому, що культуротворчий потенціал сценічного слова, особливо виражальні можливості інтонування як репрезентації складових національної ідентичності в театрі та ігровому кіно, в наукових роботах не простежується.
Дослідження історіографії та джерельної бази роботи виявило пласт наукової літератури з вивчення різних аспектів сценічного слова в українському театрі та кіно, який поділено за такими напрямами: історикокультурний, теоретико-виконавський та культурологічний. Аудіовізуальними джерелами дослідження є побудовані на літературному, історичному та легендарному українському матеріалі відеоверсії україномовних спектаклів, твори ігрового кіно та фотографії з фрагментами вистав і окремих кіно-сцен. Також для висвітлення художнього та історико-культурного контексту були залучені вистави і фільми, де українська мова використовувалася як виражальний засіб. Досліджувалися твори ХХ – першої чверті ХХІ ст., основну увагу приділено сценічній мові в театрі та ігровому кіно 1991 – 2020-і рр. Поліаспектність досліджуваного феномену потребувала комплексного вивчення шляхом залучення міждисциплінарного інструментарію, представленого культурологічним, історико-культурним, історикоантропологічним, мистецтвознавчим, герменевтичним і структуралістським підходами. У роботі визначено та впорядковано взаємозв’язок між такими ключовими термінами як «інтонування», «національний театр», «національний кінематограф», «ігрове кіно», «архетипи», «національна ідентичність» і «менталітет», а також розкрито значення «сценічного слова» як основного поняття. Сценічна мова розглянута в роботі як феномен культури, зумовлений історико-культурним контекстом його становлення й подальшої динаміки, а також здатний до зворотного впливу.
