Дисертацію присвячено теоретико-методологічному обґрунтуванню та емпіричному вирішенню проблеми обумовленості феноменології образу фізичного Я та самоставлення дівчат раннього юнацького віку. Провідною методологією дослідження виступають генетична психологія, генетико-орієнтована психотерапія, холістичний підхід.
Протілесний підхід передбачає розгляд досвіду переживання образу власного тіла (фізичного Я) як перший крок на шляху до здобуття ідентичності та формування Я-концепції. Образ фізичного Я як уявлення про конституційно-соматичну організацію виступає одним з образів Я, включених до описової перцептивно-когнітивної складової Я-концепції. В нашій роботі під цим феноменом ми розуміємо єдність соматичного та перцептивного сприймання, установок, оцінок, уявлень, пов'язаних із тілесною зовнішністю, із усвідомленням функціями тіла. Провідна роль відводиться концепції персоніфікації тілесності. Глибинно-психологічна парадигма дослідження фізичного Я розкриває перспективи метафоризації тілесності та утворення уявлення про власний фізичний образ Я як окреме поняття, суб’єктність, наділену певними властивостями.
Розкрито психологічний зміст та визначено основні дефініції Я-фізичного: тілесний досвід; схема тіла, образ тіла, концепція тіла; інтернальне тіло; тілесність, Я-тілесне, Я-фізичне. Розкривається проблема психічної реальності Я-тілесного (як сенсомоторний еквівалент, соціально-перцептивний та когнітивний процес, підструктура Я-концепції). Феноменологія зовнішності та функції тіла розглядаються як предметний зміст Я-тілесного. Проаналізовано детермінанти походження Я-фізичного з огляду на формальне знання про тіло, його психофізіологічні кореляти, архетипні та метафоричні узагальнення.
Визначено вікову детермінацію становлення Я-фізичного: перший рік життя, дитячий, підлітковий і юнацький вік, зокрема в частині: а) уявлення про своє тіло, його функції та особливості; б) уявлення про індивідуальні межі власного тіла; в) уявлення про окремі частини тіла, представлені у свідомості, його персоніфікований компонент; г) ставлення до своєї зовнішності; д) самоставлення до тіла в процесі самоідентифікації.
Відповідно проблема самоставлення дівчат юнацького віку розглядається в контексті здатності до саморефлексії (самоаналізу) власної тілесності, передбачення її наслідків; вміння оцінювати і співвідносити свої тілесні характеристики із суспільними вимогами.
Запропоновано розроблену автором дисертації теоретичну модель образу фізичного Я дівчат раннього юнацького віку, яка ґрунтується на генетичному, системному, холістичному та особистісно-інтегративному підході. Авторська теоретична модель образу фізичного Я містить такі компоненти: сомато-конституціональний, функціональний, когнітивний, метафоричний, соціально-перцептивний, персоніфікований та суб’єктний, який забезпечує самоставлення особистості.
Визначено специфічні функції образу фізичного Я у відповідності з основним Я-функціями: агресія, тривога / страх, зовнішнє відмежування Я, внутрішнє відмежування Я, нарцисизм і сексуальність. Проаналізовано конструктивну функцію відокремлення фізичного Я від зовнішнього світу та його адаптивну функцію.
Емпірично виявлено показники суверенності особистого простору дівчат щодо перцепції власного тіла, власної території, особистих речей (артефактів), часового режиму, соціальних зв'язків і смаків / вподобань (цінностей). Обґрунтовано концепт суверенності фізичного Я, який узагальнює коло проблем соматичного благополуччя, депривованості, переживанні фізичного дискомфорту. Встановлено залежність Я фізичного від функціонування границь Я, зокрема наступних функцій: не впускаюча, проникна, поглинаюча, віддаюча, стримуюча, спокійно-нейтральна. Доведено, що образ фізичного Я функціонує як суверенне утворення в просторі взаємодії з іншими, репрезентантом Я.
Підтверджено, що утворення уявлень про свою зовнішність і усвідомлення її естетичного ефекту та соціального впливу є одним з регуляторів поведінки, що проявляється в самопрезентації особистості. Самопрезентація особистості первинно ґрунтується на презентації зовнішності, та відображає цінність тіла у відповідності до існуючих соціокультурних еталонів. Відтак, визначено культурно-психологічний зміст феномену самопрезентації зовнішності та фізичного Я.
Наукові пошуки та здобутки висвітлено в трьох розділах дисертаційної роботи.
