У дисертації детально проаналізовано, з урахуванням зарубіжного досвіду, суть та природу процедурних та процесуальних норм як інструментів запобігання та вирішення трудових спорів, закономірності їх взаємних трансформацій, випадки єдності і протиріч між процедурою та процесом.
Встановлено, що інститут трудових спорів в Україні пройшов складний історичний шлях формування, під впливом різних правових традицій держав, у складі яких перебували українські землі, що відобразилося на рівні його законодавчого закріплення та ступеню захисту трудових прав працівників.
Обгрунтовано те, що існують окремо як процедурні, так і процесуальні проблеми вирішення трудових спорів, які, зокрема, загострилися через конституційну реформу в частині правосуддя. Процедурні проблеми, зокрема, полягають у відсутності на теренах нашої держави цілого ряду адміністративних (позасудових) процедур, які б могли бути дієвим механізмом вирішення трудових спорів та зменшення кількості судових справ. Процесуальні проблеми, зокрема, полягають у застосованості деяких інститутів цивільного процесу до трудових спорів з точки зору їх специфіки, співвідношення між нормами цивільного процесу та трудового права, та виниклою, у зв’язку з цим, потребою спрощення процесуальних форм вирішення трудових спорів, їх позбавлення від зайвої перевантаженості формалізмом, тяганиною, покращення рівня їх доступності для рядового працівника.
Зроблено висновок про існування процедурно-процесуального дуалізму, котрий, з одного боку, підкреслює єдність процедури і процесу, а з іншого – дозволяє визначити критерії їх нееквівалентності та самостійності, що цілком відповідає діалектичному закону єдності та боротьби протилежностей.
Наголошено на тому, що у індивідуальних трудових спорах існує процедурно-процесуальна дилема, яка виникає при виборі способу захисту права на працю: або адміністратівні (нарадчі, позасудові) процедури, або звернення за процесуальним захистом до суду. При цьому робітник на свій розсуд розпоряджається своїми правами, виходячи з тих цілей, котрі ним переслідуються за результатами подібного звернення.
Зауважено, що ключовими проблемами матеріально-правової процедури є впровадження у них IT технологій, диференціації переведення на іншу роботу від переміщення, одноособовість (в Україні) здійснення процедури дисциплінарного стягнення, поява у науковій доктрині прагнення до скорочених процедур розірвання трудових договорів з окремими категоріями робітників, керуючись при цьому не захисними принципами трудового права, а економічною доцільністю тощо. Окрім того, вітчизняна правоприпинювальна процедура у трудовому праві має ряд недоліків щодо строків попередження про наступне вивільнення, порядку та підстав для припинення трудових відносин і змістовного їх навантаження у порівнянні із законодавством країн Європейського Союзу.
