Саух І. А. Моделі та методи прийняття термінових антикризових рішень в управлінні псевдостійкими системами відповідального призначення.

Складні системи та процеси відповідального призначення набувають все більшого поширення в сучасному світі. Об’єднує ці системи і робить їх суб’єктами дисертаційного дослідження те, що їхня складність вимагає для управління ними застосування сучасних інформаційних технологій. Антикризове управління таким чином, є резервною підсистемою, яка призначена для рятування складного об’єкта при виникненні в ньому кризи. Ситуацію значно погіршує та обставина, що все це відбувається у реальному часі, і менеджер процесу може не встигнути відновити нормальний перебіг процесів. Об’єктом дослідження є процеси прийняття рішень при антикризовому управлінні псевдостійкими складними системами відповідального призначення. Предметом дослідження є моделі псевдостійких складних систем із підвищеною достовірністю та методи, які використовуються під час прийняття та імплементації антикризових рішень. Метою роботи було підвищення ефективності антикризового управління процесами швидкоплинного розвитку складних багатопараметричних організаційно-технічних псевдостійких систем за рахунок підвищення оперативності методів та/або підвищення достовірності інформаційних моделей, які використовуються для такого управління. Головна характеристика складної системи відповідального призначення – це їхня стійкість. Стійкість складної системи у великій мірі залежить не тільки від властивостей останньої, але й від параметрів оточуючого середовища та вимог часу. Виконано класифікацію складних систем з точки зору стійкості їхнього функціонування до пошкоджень та криз. На першому етапі класифікації умовно виділено дві «рамочні» групи: абсолютно стійки та абсолютно нестійкі підсистеми. На цьому тлі було виділено новий підклас псевдостійких складних систем без заздалегідь вбудованої системи опору невідомим кризам. Усі інформаційні перетворення, створені для розвитку антикризових стратегій, як правило, починаються із створення деякого параметричного простору, в рамках якого існують усі параметри, задіяні в окремих моделях підсистем «складний об’єкт», «пошкодження», «криза», «антикризова дія», тощо. Побудова такого простору полягає не тільки в простому об’єднанні (сумуванні) окремих параметрів, а й в попередньому пошуку підстав для їхнього об’єднання, що значно спрощує моделі та пришвидшує відповідні методи. В межах такого об’єднаного простору розв’язували також завдання підвищення достовірності моделей та пришвидшення методів антикризового впливу на складні системи відповідального призначення.