Дисертаційна робота розкриває результати комплексної теоретико-правової розвідки, присвяченої особливостям регулювання правовідносин у сфері спорту в Україні. Cистематизований матеріал дисертації є результатом аналізу наукових досліджень, дотичних до запропонованої теми, відповідних нормативно-правових актів, міжнародно-правових договорів, правозастосовної практики, статистичних та аналітичних даних.
У роботі проведено огляд основних ідей наукових досліджень, пов’язаних із регулюванням правовідносин у сфері спорту, з’ясовано методологічні особливості такого дослідження. Розкрито особливу роль системно-структурного та системно-функціонального методів для дослідження місця спортивного права в системі права та системі законодавства.
Підкреслюється, що інтерес до осмислення особливостей регулювання правовідносин у сфері спорту почав особливо зростати протягом останніх десятиліть. Це пов’язано з тим, що спортивні змагання стали викликати особливий інтерес як вагома частина розважального бізнесу, а також із тим, що бути здоровим і мати спортивний вигляд стало масовим культурним трендом. Таким чином, збільшився обсяг взаємодій, пов’язаних зі сферою спорту, що призвело до зростання обсягу суспільних і приватних інтересів, а отже, і обсягу юридично значимих ситуацій у сфері спорту і, відповідно, розширення середовища спортивних правових відносин.
Наукові праці дослідників, які цікавилися зазначеною тематикою, значною мірою присвячені з’ясуванню місця такого феномену як «спортивне право» у системі права та системі законодавства. Попри те, що цей правовий комплекс все ще перебуває в процесі розвитку, варто не лише зафіксувати стан регулювання правовідносину сфері спорту на певний момент, а й тенденції і напрями його розвитку. Проблемам регулювання правовідносин у сфері спорту приділяють увагу у своїх наукових працях багато вчених, зокрема: А. Апаров, Г. Бордюгова, Г. Гаро, О Заярний, М. Костенко, А. Куц, О. Кушнір, О. Моргунов, І. Процик, А. Сердюков, М. Тіхонова, М. Ткалич та інші.
У роботі узагальнено наукові дослідження проблем регулювання правовідносин у сфері спорту, запропоновано авторське бачення систематизаціїу цій сфері, розкрито основні підходи до вдосконалення механізму регулювання правовідносин у сфері спорту. Зокрема, висвітлена проблема з’ясування місця спортивного права в системі права та системі законодавства, а також визначення об’єкта та суб’єкта правовідносин у сфері спорту.
Підкреслюється, що розвиток спортивного права як міжгалузевого інституту права розгортається в кілька етапів: а) первинний (зародження правового регулювання у сфері спорту, одиничні норми й інститути); б) період накопичення (творення норм та інститутів, що регулюють правовідносини у сфері спорту); в) період стабілізації (наявність слабо систематизованої сукупності норм); г) період систематизації (досягнення прогнозованихрезультатів).
Застосовуючи формально-догматичний метод, запропоновано низку авторських визначень:
Спортивні правовідносини (правовідносини у сфері спорту) – це суспільні відносини, що породжують суб’єктивні права та юридичні обов’язки у спеціальних суб’єктів, які провадять фізкультурно-оздоровчу та спортивну діяльність на основі норм спортивного права.
Спортивне законодавство – це сукупність нормативно-правових актів, інших джерел права, що регулюють правовідносини у сфері спорту.
Спортивне право розглядається як міжгалузевий інститут права, який складається з норм та інститутів права, пов’язаних з різними фундаментальними галузями права, що об’єднані спеціальними правовими конструкціями та особливим суб’єктом та об’єктом правовідносин задля правового регулювання відносин у сфері спорту.
Виокремлено тенденції розвитку спортивних правовідносин: 1) розвиток законодавства у сфері спорту та матеріально-технічного забезпечення спорту; 2) залучення додаткових джерел фінансування, 3) створення сприятливих умов для занять спортом; 4) пропаганда здорового способу життя; 5) налагодження роботи зі ЗМІ та у соціальних мережах; 6) будівництво мультифункціональних спортивних комплексів, комерціалізація спорту; 7) утворення та визнання нових видів спорту; 8) організація та проведення спортивних заходів на високому рівні, збільшення спортивних досягнень та престижу країни тощо.
Вказано, що суттєва частина спортивних правовідносин залишається нерегламентованою в українському праві.
