Дисертаційна робота присвячена аналізу набуття права власності на окремі види майна на підставі набувальної давності. Автором визначено, що під набувальною давністю, як інститутом цивільного права, необхідно розуміти відносно відокремлену групу взаємопов’язаних між собою правових норм, що визначають порядок набуття права власності на безхазяйне майно або майно, яке належить на праві власності іншій особі, внаслідок кваліфікованого давнісного володіння цим майном як своїм протягом визначеного законом строку.
За набувальною давністю не можуть набуватися у власність безтілесні речі, наприклад, майнові права, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація тощо. Право власності за набувальною давністю на деякі види рухомих речей, а саме: транспортні засоби та цінні папери, набувають за рішенням суду, з моментом набрання сили якого пов’язують виникнення права власності на них. Натомість, право власності на нерухоме майно за набувальною давністю виникає з моменту державної реєстрації речових прав на це майно на підставі передбачених законодавством правовстановлюючих документів.
Розгляд справ про визнання права власності на майно на підставі набувальної давності відбувається за правилами позовного провадження. Позаяк, розгляд цих справ за наявності таких умов, як відсутність відповідача і спору, може здійснюватися в порядку окремого провадження. Заінтересованою особою у таких справах виступатиме відповідна теориторіальна громада, на території якої розташоване (перебуває) майно, щодо до якого заявлено про давнісне володіння.
Набуття права власності за набувальною давністю на транспортні засоби та цінні папери в судовому порядку встановлена не через вартісний критерій, а особливий їх правовий режим.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше на дисертаційному рівні проведено комплексний теоретичний аналіз набуття права власності на різні види майна на підставі набувальної давності, а також обґрунтовано пропозиції та рекомендації з метою вдосконалення правового регулювання цих суспільних відносин в Україні. Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані для подальших наукових розробок, вдосконалення національного законодавства та практики його застосування, а також для підготовки підручників, навчальних посібників та викладання курсів/спецкурсів здобувачам вищої освіти за напрямом підготовки «Право».
