У роботі висвітлено роль і місце Міністерства оборони України у системі центральних органів виконавчої влади й обґрунтовано, що правовий статус досліджуваного центрального органу виконавчої влади являє собою регламентовану нормами права сукупність загальноуправлінських та спеціальних повноважень і гарантій діяльності, реалізація яких забезпечує виконання покладених на нього завдань та визначає його становище у системі органів державної влади.
Дістали подальшого розвитку підходи до класифікації військових стандартів відповідно до напрямів їх впливу на окремі адміністративно-правові відносини за участі сил оборони. Здійснено класифікацію функцій Міністерства оборони України, які запропоновано розглядати як поєднання трьох їх основних видів: 1) загальних (організації, планування, нормативного регулювання, ухвалення рішень, комунікації та контролю); 2) спеціальних (розвідувальна та мобілізаційна); 3) забезпечувальних (кадрового менеджменту, розбудови (виховання) доброчесності, правового, фінансового, матеріально-технічного, інформаційного та соціального забезпечення).
У дисертації узагальнено напрями підвищення ефективності адміністративно-правового забезпечення співробітництва України з НАТО, які складаються з чотирьох основних груп: 1) узгодження термінології систем військового управління та публічного адміністрування; 2) перебудови системи планування Міністерства оборони України та Збройних Сил України шляхом зміни його методології: від планування на основі загроз до планування на основі спроможностей; 3) удосконалення законодавства України у сфері стандартизації з метою створення умов для подальшого розвитку спроможностей та досягнення взаємосумісності з країнами НАТО; 4) трансформації функцій Міністерства оборони України у відповідність до євроатлантичних принципів і стандартів шляхом їх чіткої систематизації та впорядкування на предмет кореспонденції із тими сферами і напрямками державної політики, за які має відповідати дане міністерство.
Презентовано авторське розуміння змісту завдань і принципів реформування Міністерства оборони України в умовах євроатлантичної інтеграції та запропоновано їх класифікацію за аксіологічним критерієм. Визначено, що євроатлантична інтеграція України – це конституційно закріплений та покликаний забезпечити національну безпеку й оборону стратегічний курс держави на набуття повноправного членства в Організації Північноатлантичного договору, що реалізується в дусі ефективного партнерства і всебічного співробітництва шляхом поступового досягнення українською стороною необхідних для цього критеріїв.
На підставі аналізу підходів до правового регулювання партнерства України з НАТО виокремлено його ґенезу, яка складається із семи етапів: У дисертації також з’ясовано, що наразі в Україні відбувається адаптація національного законодавства до умов євроатлантичної інтеграції, вкрай важливою складовою якої є воєнна сфера, сфери оборони і військового будівництва. Резюмовано, що адаптація у зазначених сферах державної політики охоплює три основні напрямки: 1) приведення національного законодавства у відповідність до тих положень Конституції України, що є пов’язаними із реалізацією стратегічного курсу України на набуття повноправного членства в Північноатлантичному Альянсі; 2) конкретизація окремих елементів правового статусу Міністерства оборони України та Збройних Сил України, ліквідація декларативних, а також двозначних та неузгоджених між собою положень; 3) створення умов для підвищення правової та інформаційної культури суб’єктів складових сил оборони та Міністерства оборони України.
Розроблено низку пропозицій щодо адаптації національного законодавства у воєнній сфері, сферах оборони і військового будівництва до умов євроатлантичної інтеграції, які охоплюють обґрунтування: 1) створення у структурі Міністерства оборони України на підставі позитивного досвіду держав-членів НАТО та відповідних стандартів НАТО STANAG 2296 Allied joint doctrine for military police та STANAG 2226 NATO military police guidance and procedures правоохоронного органу спеціального призначення – Військової поліції; 2) з урахуванням виконуваних функцій і позитивного досвіду Сполучених Штатів Америки та Латвійської Республіки перепідпорядкування Національної гвардії України головнокомандувачу Збройних Сил України; 3) надання Міністерству оборони України можливості власними силами забезпечувати контррозвідувальний захист держави у воєнній сфері, сферах оборони і військового будівництва, що відповідає принципам існування військової контррозвідки у державах-членах НАТО та спільної доктрини НАТО STANAG 2192 Allied joint doctrine for counter-intelligence and security procedures; 4) внесення змін і доповнень до законів України «Про національну безпеку України», «Про оборону України», «Про Збройні сили України», «Про стандартизацію», а також до Положення про Міністерство оборони України, які спрямовані на вдосконалення адміністративно-правових засад євроатлантичної інтеграції.
