У дисертації комплексно досліджено переповідні конструкції як посутні складники синтаксичної системи української мови, визначено їхній функційний потенціал у текстах художнього, наукового, публіцистичного, релігійного та епістолярного стилів.
У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації; сформульовано мету та завдання; визначено предмет, об’єкт, методи та прийоми дослідження; описано джерельну базу дисертації; окреслено наукову новизну, практичне та теоретичне значення дисертаційної роботи; представлено особистий внесок дисертантки; зазначено інформацію про кількість публікацій, апробацію результатів дослідження, структуру та обсяг праці.
У першому розділі «Теоретичні засади дослідження переповідних конструкцій у лінгвістиці» з’ясовано місце переповідних речень у практиці мовознавчих студій; визначено термінообшир низки понять, зокрема переповідного речення як модально-інтенційного висловлення, що його застосовують для переказування певної інформації, для точного або трансформованого відтворення своїх слів чи чужих, для непрямого переповідання гіпотетичного знання; автопереповідності (самопереказування) – терміна, що позначає точне чи трансформоване відтворення власного мовлення; передорученої переповідності – моделі, яка передає прохання мовця переповісти ту чи ту інформацію, адресовану певному суб’єктові комунікації; діалогічної переповідності – комунікативного регістра, спрямованого на відтворення переповідачем розмови, у якій у минулому він був або безпосереднім учасником, або спостерігачем; кільцевої переповідності, що постає за умови, якщо адресат тим самим інформаційним каналом, яким отримав дані від переповідача, ретранслює свої думки джерелу інформації; розглянуто переповідність як композиційно-мовленнєвий складник розповідного тексту; репрезентовано базову схему, за якою відбувається інтеракція переповідача та адресата; установлено, що джерелом інформації для переповідача бувають: 1) людина як соціальна істота в плані освіти / професії / звання / посади; громадянської, етнічної, територіальної належності; релігії; статі; родинних зв’язків; способу життя / суспільного становища тощо; 2) неозначений суб’єкт, невизначеність якого детермінована певними причинами небажання переповідача вказувати на джерело інформації; 3) установа / організація; схарактеризовано методологійну парадигму дослідження.
Другий розділ «Структурно-семантичні особливості переповідних речень» присвячено аналізу складнопідрядного з’ясувального речення як основного засобу вербалізації інтенцій переповідності; дослідженню часток, які маркують відтворення чужого мовлення і реалізують певну функційно-змістову семантику; визначенню суб’єктивно-модальних форм, що вербалізують переповідність (подано їхній поділ на особистісно зорієнтовані, статусно зорієнтовані та інституційно зорієнтовані); розгляду чужого мовлення в контексті маркерів переповідної модальності; виокремленню атипових засобів вираження семантики переповідності.
У третьому розділі «Комунікативно-інтенційні параметри переповідних речень» проаналізовано переповідне діалогічне та монологічне мовлення; чутку як висловлення переповідного характеру, в основі якого наявне інформаційне повідомлення, що слугує дієвим маніпулятивним інструментом у межах ретрансляції інформації; інтонаційні особливості переповідних конструкцій, їхній функційний діапазон.
У четвертому розділі «Переповідні конструкції в дискурсивно-жанрових виявах і стильових формах української мови» репрезентовано усебічний аналіз переповідності в художніх, наукових, публіцистичних, релігійних та епістолярних текстах. З’ясовано, що переповідні конструкції в художньому дискурсі сприяють збалансуванню переходів між репліками, уводять важливу інформацію, показують специфіку характерів персонажів; у науковому – допомагають порівняти різні думки й за потреби спричинити дискусію; у публіцистичному – реалізують волюнтативну функцію; у проповідницькому дискурсі – надають аргументативності, переконливості й декларативності словам священника; в епістолярному – вербалізують згоду / незгоду з адресатом, просьбу про допомогу, обіцянку переповісти якусь інформацію, прохання переказати подяку, вітання, співчуття, скаргу тощо.
У висновках узагальнено основні результати дослідження про функційні параметри переповідних конструкцій у дискурсивно-жанрових виявах української мови.
Ключові слова: переповідність, переповідне речення, переповідна модальність, комунікативна інтенція, мовець, переповідач, адресат, функція, складне речення, суб’єктивно-модальні форми, мовленнєвий жанр, стиль, дискурс.
