У дисертаційній роботі узагальнено науково-теоретичні основи, обґрунтовано базові положення та розроблено рекомендації щодо удосконалення процесу взаємодії організацій громадянського суспільства та органів державної влади у виробленні державної політики у сфері прав людини.
Сформульовано визначення «державної політики у сфері прав людини» як цілеспрямованої діяльності (позитивні зобов’язання) або утримання від будь-яких дій, спрямованих на порушення або незаконне обмеження прав (негативні зобов’язання) державних інституцій для вирішення суспільних проблем, що в своїй основі має принцип цінності (поваги) прав людини та пронизує всі сфери життєдіяльності.
Обґрунтовано необхідність законодавчого закріплення обов’язкового проведення парламентом експертизи відповідності законопроєктів стандартам прав людини, в тому числі гендерно-правової експертизи, а також запровадження оцінки ефективності законодавства. Важливим є посилення ролі Верховної Ради України в процесі вироблення державної політики у сфері прав людини, так подальшому здійсненні парламентського контрою за виконанням урядом взятих на себе зобов’язань.
Визначено, що діяльність та повноваження Уповноваженого ВРУ з прав людини, які врегульовані законом від 1998 року, мають бути приведені у відповідність до Паризьких принципів та сучасного стану. Наголошується на необхідності законодавчого закріплення, відповідного фінансового і ресурсного забезпечення регіональних представників Уповноваженого.
Обґрунтовано, що органи місцевого самоврядування є самостійними суб’єктами, які наділені повноваженнями, котрі дають можливість за участі організацій громадянського суспільства, визначати нагальні проблеми у сфері прав людини, що потребують вирішення. І, таким чином, спільно з зацікавленими організаціями громадянського суспільства можуть формувати власні, місцеві/регіональні плани дій із забезпечення прав людини.
Встановлено, що основними проблемами взаємодії організацій громадянського суспільства та органів влади є: недосконале законодавство з питань взаємодії з організаціями громадянського суспільства; низький рівень проведення консультацій, зокрема, часто формальним є вибір каналів консультацій і поширення відповідної інформації;відсутність єдиного підходу до контролю; відсутність обов’язкового врахування та реалізації рекомендацій, поданих громадськістю; відсутність самих звітів за результатами проведених консультацій або інформації щодо пропозицій, наданих громадськістю, а також результатів їх врахування; відсутність державної інформаційно-просвітницької політики у сфері сприяння розвитку громадянського суспільства.
Визначено, що з метою покращення взаємодії організацій громадянського суспільства та органів державної влади необхідне прийняття та подальша належна реалізація закону, що встановить уніфіковані правила проведення публічних консультацій усіма органами державної влади.
Аргументовано необхідність запровадження системного підходу до виконання та контролю за виконанням міжнародних договорів у сфері прав людини.
Встановлено, що світовою тенденцією є практика створення Національних механізмів звітності та подальших дій та координаційних органів з метою вироблення та контролю за реалізацією політики у сфері прав людини. Провідним прикладом є Грузинська Рада з прав людини.
Запропоновано інституційну модель взаємодії організацій громадянського суспільства та органів державної влади у виробленні державної політики у сфері прав людини. Зокрема пропонується створення Ради з прав людини, як консультативно-дорадчого органу при Президентові України.
Також запропоновано створити консультативно-дорадчий орган при Прем’єр-міністрові України, за участі організацій громадянського суспільства, парламенту, Національної інституції з прав людини з метою налагодження спільних дій заінтересованих осіб.
За результатами аналізу підходів оцінювання державної політики у сфері прав людини запропоновано розробити індикатори оцінки реалізації державної політики у сфері прав людини.
Ключові слова:взаємодія організацій громадянського суспільства та органів державної влади, організації громадянського суспільства,права людини, забезпечення прав людини, державна політика, вироблення державної політики у сфері прав людини, Національна стратегія у сфері прав людини.
