Дисертація присвячена теоретико-експериментальному дослідженню ґенези сором’язливості у дітей дошкільного віку.
Проведено аналіз філологічної, філософської, психолого-педагогічної літератури присвяченої проблемі дослідження. Проаналізовано основні підходи (біологічний, соціальний, особистісний) та напрями (психодинамічний, гуманістичний, біхевіоральний, трансакційний) дослідження сором’язливості як психологічного утворення особистості. Зазначено, що у вітчизняній психології сором’язливість вивчалась як властивість особистості, особистісна риса та соціально-набута модель поведінки дошкільника.
Сформульовано визначення сором’язливості у дошкільному віці як психологічного утворення, що супроводжується неспецифічними та неадекватними для дошкільного віку неконтрольованими фізіологічними реакціями (почервоніння, пітливість, прискорене серцебиття) та емоційно-поведінковими (ховання за дорослого, мовчазливість, соціальні страхи, ніяковіння, стурбованість, уникання соціальної взаємодії, самотність та ін.) систематичними, ситуативними чи вибірковими виявами дитини у ситуаціях соціальної взаємодії, особливо з незнайомими людьми.
Поглиблено знання про особливості становлення та розвитку сором’язливості особистості, яка включає в себе фізіологічний (прискоренне серцебиття, почервоніння обличчя, важке дихання, пітніння долонь), афективний (нервово-психічна напруга, постійне занепокоєння, стурбованість, тривога, стан дистресу, страх, почуття самотності), когнітивний (постійний аналіз власної поведінки, негативне самооцінювання та думки про власну неповноцінність, ілюзорно-негативне сприйняття соціального ставлення) та поведінковий (уникання зорового контакту, хаотичність рухів, інтровертованість, соціальна ізольованість, мовчазливість, низька комунікативність) компоненти, які є соціально та психологічно обумовленими.
Обґрунтовано специфіку становлення сором’язливості у дітей дошкільного віку. Виявлено, що сором’язливість може зумовлюватися раннім чи невідповідним дитячому віку процесом соціалізації, соціальною ізольованістю, особистісною незначущістю, стилем виховання у родині чи фіксацією «ярлика сором’язливості» на дошкільника, наявністю особистісних страхів, фізичних вад, конфліктом між реальним та ідеальним «Я», низькою самооцінкою, недовірою до себе.
Спираючись на одержані кількісні результати щодо вияву сором’язливості у дошкільному віці й враховуючи визначені психологічні критерії, показники та ґенезу досліджуваного явища, обґрунтовано модель психологічного супроводу зниження сором’язливості дошкільника, яка дозволила наочно презентувати динамічний аспект зменшення сором’язливості, що виявляється у взаємозв’язку таких складових моделі як профілактична діяльність психолога з батьками і вихователями та корекційна робота з дошкільниками.
