Особливе значення для дослідження ядерного концепту ПРИРОДА в англомовних перекладах сучасної української прози у контексті лінгвокультурологічного підходу має термін «концепт». «Концепт» є терміном, що уособлює ментальні пласти культури, які проєктуються на навколишній світ та відображають вироблені тисячоліттями цінності народу – з його історією, мовою, культурною спадщиною, світобаченням та світовідчуттям.
Концепт – це міждисциплінарне явище, яке можна розглядати у фокусі як лінгвістичного, так і культурологічного, філософського, літературознавчого, психологічного вчень. У перекладознавчому плані концепт є провідником до іншої культури, що дозволяє простежити відмінності й певні особливості країни, літературу якої представляє автор, та призвичаїти до них читача. Завдяки вивченню концепту та концептуальної картини світу перекладач переносить думки, міркування, культурні маркери до свого мовного простору, чим і створює підґрунтя для міжкультурної комунікації та фундамент для дослідження позамовних чинників перекладу.
Дослідження концепту є нині актуальним питанням у царині перекладознавства, адже виокремлення певного концепту у вирі когнітивних та культурологічних учень зарекомендувало себе невід’ємною частиною аналізу художнього твору та особливостей відтворення одиниць у перекладі. Задля розуміння використання, систематизації та членування концептів важливими є визначення їх структури, категоризація, встановлення типології. Саме завдяки цим знанням можливий поглиблений аналіз використаних лексичних одиниць та методів втілення цих складників у перекладеному тексті.
У цій науковій роботі увагу зосереджено на ядерному концепті ПРИРОДА, адже твори Тараса Прохаська, Костя Москальця та Марії Матіос просякнуті проявами природних стихій і природних явищ; окрім того, концепт ПРИРОДА є глибинним, архетипним для людини, що і надає йому вагомості у людській свідомості. Зазначений концепт має розгалужену польову модель із концептуальними ознаками та знаходить своє втілення в текстах перекладу англійською мовою.
Розглянуто прояв діалектного мовлення – крізь призму надбань лінгвокультурології як чинника культури. Діалектне мовлення як складова культури оперізує твори названих вище сучасних українських письменників, адже діалект – це прояв культури мовлення регіонів, які є рідними для них. Власне, через діалект читач дізнається багато нового, незвичного та інакшого про побут, предмети одягу, традиційні страви західної частини України, що є певним чином краєзнавчою екскурсією регіоном. Також саме діалект надає локального колориту та збагачує образні інтенції авторів завдяки вживанню своєрідних мовних покручів, які постають неабияким випробуванням при їх відтворенні для перекладача.
На вибір стратегій та прийомів перекладу головним чином впливають два чинники. Перший – поширення української літератури у світі, її популяризація. Ідея імпорту культурного капіталу сучасної України доповнюється й корегується міркуваннями економічної доцільності – бажанням видавців опублікувати комерційно успішний, привабливий для англомовного читача продукт, який зможе конкурувати з літературою з інших країн та зайняти свою нішу на ринку перекладної літератури.
Ці характерні мотиваційні риси англомовних перекладів моделюються певними факторами, які впливають на рецепцію художнього твору як естетичного продукту цільовими споживачами, а саме орієнтацією на масового читача. Тому застосовані перекладацькі прийоми не мають вузькопрофільного характеру (як-от філологічний переклад для академічних спільнот) чи експериментального характеру (скажімо, для розвитку певної мистецької школи тощо). Навпаки: всі перекладачі більш-менш послідовно прямують магістральним шляхом створення збалансованого перекладу, який водночас є серединним шляхом між опозиційними одна до одної стратегіями, чи методами, перекладу-форенізації (очужинення) й перекладу-доместикації (одомашнення).
