У дисертації здійснено комплексне дослідження мовлення особи та запропоновано розв’язання наукового завдання щодо криміналістичної
ідентифікації, діагностики та групофікації за ознаками мовленнєвого портрету особи.
Одержані результати надали змогу зробити низку теоретичних висновків та деякі практичні рекомендації щодо вдосконалення норм чинного
законодавства щодо врегулювання складання мовленнєвого портрету особи під час кримінального провадження.
Встановлено, що методологія дослідження мовленнєвого портрету особи в системі криміналістичних знань пов’язана з його предметом, метою та
завданнями й передбачає єдність діалектичного, формально-логічного, герменевтичного, історико-правового, формально-юридичного, соціологічного,
статистичного методів та методу системного аналізу.
Висвітлено основні поняття мовлення, мови, голосу людини та їх співвідношення. Надано класифікацію мовлення особи за формами вираження на
усне і писемне. Виділено новий вид мовлення – мережеве. Розглянуто ознаки, притаманні будь-якому мовленню людини та відмінні ознаки усного, писемного
і мережевого мовлення.
Встановлено, що мовленнєва функція реалізується шляхом: утворення повітряного струменя, утворення голосу (фонація) та утворення звуків мови
(артикуляція). При цьому індивідуалізація мовленнєвого сигналу здійснюється на всіх етапах його утворення, від зародження в центральній нервовій системі
програми передачі запланованого повідомлення (виникнення думки) і до моменту появи акустичного сигналу. Вивченням особливостей писемного
мовлення встановлено його тісний зв'язок з усним мовленням та взаємність їх впливу один на одного.
Вводиться поняття «мовленнєвий портрет» особи, визначаються його відмінність від понять «мовний портрет» та «словесний портрет».
Проаналізовано досягнення медицини, логопедії, педагогіки та філології щодо впливу на формування індивідуальних особливостей мовлення особи
різних чинників, таких як стан здоров’я, перенесені захворювання, вік, стать, соціальне оточення та географічне середовище, професія та рід занять, рівень
освіти тощо). Підкреслено, що у криміналістиці, на відміну від інших наук, складність пізнання мовлення полягає в тому, що для встановлення причини
(чинника, який зумовив формування мовленнєвої особливості) потрібно пізнати наслідок (саму мовленнєву особливість). Для цього за ознаками мовлення та
голосу, які відобразились у звуковому чи графічному слідах, потрібно реконструювати сукупність криміналістично значимих ознак даної особи, тобто
має бути вирішене складне зворотнє діагностичне та ідентифікаційне завдання.
У роботі розкрито, що мовленнєві навички особи утворюють унікальну сукупність мовленнєвих засобів конкретної особи, які мають індивідуальні
варіації мовної моделі, а також соціальні варіанти, які виникають у зв’язку з приналежністю особи до певних соціальних груп за ознаками території, професії
та роду занять, освіти тощо.
Запропоновано класифікацію чинників формування мовлення особи на біологічні (стать, вік, особливості фізіологічного стану) та соціальні (ступінь
володіння мовою, етнічна, територіальна належність, соціокультурний статус, професія, рід занять).
Структура мовленнєвого портрету особи містить ознаки мовленнєвого портрету особи, які різнобічно характеризують її як носія мовлення.
У роботі виділено горизонтальну та вертикальну підструктури ознак мовленнєвого портрету. Вертикальній підструктурі структури мовленнєвого
портрету притаманні: окремі (групофікаційні) ознак, до яких віднесено ті, які дозволяють визначити належність особи до певної біологічної чи соціальної
групи); ситуаційні (діагностичні), які дозволяють виявити «стани» особи під час акту мовлення; індивідуальні (ідентифікаційні), які характеризують найбільш
відмінні особливості мовлення особи.
Горизонтальна підструктура мовленнєвого портрету (за типами мовлення) містить: усно-мовленнєві ознаки (проявляються в комунікативних ситуаціях
усного спілкування безпосередньо між людьми чи за допомогою технічних засобів, які передають голосові повідомлення без відтермінування часу доставки
такого повідомлення); писемно-мовленнєві ознаки (характерні для написаних власноруч, набраних електронних документів чи надрукованих паперових
документів із тривалим часом для їх підготовки); змішані ознаки (проявляються в комунікативних ситуаціях мережевого мовлення з використанням засобів
телефонного зв’язку, комп’ютерної техніки та засобів для під’єднання до мережі Інтернет: чати, голосові та текстові повідомлення в месенджерах тощо).
Обов’язковим елементом мовленнєвого портрету особи є особливості використання засобів реалізації мовлення (голос – для усного мовлення,
знаряддя письма та ґаджети – для письмового мовлення) у мовленнєвому акті.
