Дисертація присвячена виявленню психосоматичних чинників внутрішньої конфліктності педагогів закладів вищої освіти, в аспекті чого здійснено теоретичне обґрунтування й емпіричне дослідження їх впливу на особистість.
Теоретико-методологічною основу дослідження склали концептуальні засади сучасного наукового підходу таких науковців як Л. Карамушка, О. Кокун, О. Корніяка, С. Максименко, Г. Мозгова, М. Томчук, які підкреслюють наявність психологічної напруженості в освітніх організаціях, що впливає на самопочуття людини. Теоретична база дослідження побудована на принципах детермінізму, об’єктивності, єдності, системно-синергетичному принципі й аналізі за одиницями, принципах розвитку та цілепокладання, а також на принципах об’єктивності, науковості, системності та комплексності. У межах цих підходів були застосовані відповідні методи щодо дослідження особливостей прояву внутрішньої конфліктності педагогів у ситуації психосоматичних розладів: Опитувальник Плутчика-Келермана Конте – Методика Індекс життєвого стилю (Life Style Index, LSI) для діагностики механізмів психологічного захисту; методика дослідження рівня агресії Басса-Дарки (Buss-Durkey Hostility Inventory (BDHI)) для визначення фізичної агресії, непрямої агресії, роздратування, негативізму, образи, підозрілості, вербальної агресії, почуття провини; опитувальник «Шкала локусу рольового конфлікту» П. Горностая, призначений для вивчення соціально-психологічних закономірностей та індивідуальних утворень особистості, з точки зору рольового підходу; Гіссенський опитувальник соматичних скарг виявляє інтенсивність емоційно забарвлених скарг з приводу стану фізичного здоров'я, яка високо корелює з маскованою депресією; опитувальник вираженості психопатологічної симптоматики для встановлення актуального психологічного симптоматичного статусу (за шкалами симптоматичних розладів: соматизації, внутрішньої конфліктності, депресії, ворожості, фобічної тривожності, параноїдальних тенденцій, психотизму, а також за трьома узагальненими шкалами другого порядку: загальний індекс тяжкості симптомів, індекс наявного симптоматичного дистресу, загальна кількість позитивних відповідей); «Чотиривимірний опитувальник для оцінки дистресу, депресії, тривоги та соматизації» (The Four-Dimensional Symptom Questionnaire – 4DSQ) для оцінки скарг психосоматичного характеру; тест «Самооцінка станів тривожності, фрустрації, агресивності та ригідності» (адаптований варіант методики Г. Айзенка) дозволяє оцінити деякі неадаптивні стани (тривога, фрустрація, агресія) і властивості особистості (тривожність, фрустрованість, агресивність і ригідність); методика «Визначення рівня конфліктостійкості особистості (Н. Фетіскін)», що дозволяє опосередковано визначити рівень конфліктостійкості особистості. Організація дослідження за таким підходом надає можливість підтвердити припущення про те, що 1) внутрішня конфліктність залежить від індивідуально-особистісних і соціально-психологічних чинників в умовах ЗВО, що призводить до зародження психосоматичних розладів у педагогів; 2) раннє попередження та конструктивне забезпечення завчасної допомоги в подоланні внутрішньої конфліктності, сприятиме ефективності саморегуляції власних психічних станів в учасників освітнього процесу.
Як базові компоненти структурно-функціональної моделі психосоматичної інтеграції детермінант внутрішньої конфліктності педагогів в освітньому середовищі ЗВО мають місце такі компоненти як психологічний (індивідуально-особистісні властивості особистості, психологічний захист, свідоме та несвідоме в організації психічної діяльності); кірково-підкірковий (специфічні особливості діяльності головного мозку: лімбікоретикулярного комплексу, гіпоталамо-гіпофізарно-наднирникової системи); нейрогуморальний (особливості взаємодії та реагування на конфліктну ситуацію, з урахуванням взаємодії соматичної і вегетативної нервової та ендокринної систем); дисфункція органа чи систем організму (внаслідок дії кількох стресових факторів).
За результатами дослідження видно перевагу таких психологічних механізмів захисту як раціоналізація (у осіб контрольної групи – КГ), проєкція і реактивне утворення (в осіб експериментальної групи – ЕГ). Психологічний захист являє собою численні неусвідомлені реакції, які ситуативно спрацьовують під час загрози. Незалежно від виду механізму психологічного захисту, відбуваються значні затрати енергетичних ресурсів організму, які виснажують його та призводять до прояву психосоматичних розладів. В умовах підвищеного дискомфорту ці механізми психологічного захисту автоматично вмикаються, несвідомо забезпечуючи ефективні стратегії поведінки. Однак природний захист не варто використовувати часто, навіть в умовах свідомого контролю, адже, виснажуючи свій енергетичний запас, людина наражає себе на небезпеку щодо розвитку низки психосоматичних проблем.
